Главная » 2017 » Листопад » 4 » Замза був комівояжером , над столом Малюнок з ілюстрованого журналу.
17.11 Замза був комівояжером , над столом Малюнок з ілюстрованого журналу. |
| https://ryterna-service.kz/g2941559-vorota-garazhnye Одного ранку Грегор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху. Він лежав на твердій спині. Живіт був поділений на кільця, а перед очима безпорадно метлялися два ряди лапок. Це був не сон. Ось його маленька кімната, стіл із взірцями сукна на ньому (Замза був комівояжером), над столом Малюнок з ілюстрованого журналу.
Грегор перевів погляд на вікно. Ішов дощ, і він вирішив поспати ще, щоб забути усі химери, але не зміг перевернутися на бік. Він уже всоте заплющував очі, щоб не бачити, як ворушаться його лапки, і думав про свою важку роботу, постійні поїздки, про шефа, який розмовляв зі службовцями, сидячи на високій конторці, про батьків борг цьому ненависному напівоглухому шефові.
«Грегор глянув на будильника, що цокав на скрині. Боже! Було пів на сьому...», а його потяг відходив о п’ятій. «Що ж тепер робити? Наступний іде о сьомій, щоб на нього встигнути, треба стрімголов бігти на станцію... А чи не зголоситися хворим? Ні, дуже незручно, та й підозріло, бо Грегор за свою п’ятирічну службу ще жодного разу не хворів». Шеф привів би свого лікаря, «почав би дорікати батькам ледачим сином, не слухав би ніяких заперечень».
У двері постукали, почувся лагідний голос матері, яка нагадувала, що йому вже давно час їхати. Грегор відповів і злякався свого голосу, в якому з’явився якийсь болісний писк.
Мати не звернула уваги на цю зміну і відійшла від дверей. Але розмову почули батько і сестра, які здивувалися, що Грегор ще вдома в такий пізній час, і почали гукати його.
Сестра Грета хотіла зайти, але Грегор «за час своїх подорожей набув звичку навіть удома замикати на ніч усі двері». Він хотів спокійно встати і дочекатися, поки сьогоднішні химери минуться. Та він уже не мав рук і ніг, а багато лапок лише безпомічно ворушилися. Спочатку Грегор хотів зсадити з ліжка нижню частину тіла, потім спробував почати зверху. Він і досі не бачив усього свого великого неслухняного тіла, але боявся впасти і покалічитись. Потім вирішив розгойдуватися всім тілом, щоб зсунутися на килим. Йому спало на думку, що батько й служниця могли б допомогти, і «не втримався від усмішки, хоч як йому було зле».
Раптом у сінях подзвонили. Це прийшов повірений із фірми, де працював Грегор. «І чого тільки він приречений служити в такій фірмі, де найменший прогул викликає найбільшу підозру?»
Ці думки розхвилювали Грегора, він щосили рвонувся з ліжка і впар досить м’яко, адже спина виявилася еластичною.
Із кімнати ліворуч почувся голос батька, який знову покликав Грегора. Мати хотіла виправдати поведінку сина, розповідала повіреному, що Грегор нікуди не виходить після роботи, читає газету аби випилює лобзиком гарні рамки. У кімнаті праворуч захлипала сестра. Чого вона плаче? Може, думає, що він втратить роботу і покине їх? «Але ж поки що цього боятися нічого».
Повірений утратив терпіння і став голосно звинувачувати Грегора у нехтуванні службовими обов’язками, розповів батькам, що на фірмі незадоволені роботою їхнього сина.
Не тямлячи себе, Грегор голосно заговорив, що не може піднятися, бо захворів. «Але тепер я вже зовсім бадьорий і саме встаю».
Із усього того, що сказав Грегор, ніхто нічого не зрозумів. Батько наказав покликати слюсаря, а мати послала доньку по лікаря. Грегорові стало приємно, що рідні готові йому допомогти. Він учепився за стілець, посунув його до дверей, почепився липкими кінчиками лапок на двері, «потім заходився ротом повертати ключ у замку. На жаль, виявилося, що в нього немає зубів... — зате щелепи були дуже міцні». З великими труднощами він все-таки відчинив двері. Повірений, побачивши Грегора, голосно охнув, затулив долонею рота і помалу почав відступати. Мати ступила два кроки до сина, опустилася додолу, сховавши обличчя на грудях. «Батько з ворожим виразом обличчя стиснув кулаки, наче хотів заштовхати Грегора назад до кімнати, потім затулив очі руками й заплакав, аж йому затрусилися могутні груди».
Грегор не зайшов до вітальні, а сперся на зачинену стулку дверей. Стіл був заставлений посудом, навпроти дверей висів Грегорів знімок з часів військової служби, він був у формі лейтенанта, руку тримав на держаку шпаги і безтурботно усміхався.
Цієї миті лише Грегор зберіг спокій. Він сказав повіреному, що зараз же поїде у справах, що він любить і вміє працювати, просив передати привіт панові шефу. «Але повірений з першими Грегоровими словами повернувся і почав боком відступати, озираючись на Грегора через плече і витягнувши губи».
Грегор міркував тверезо, а тому розумів, що «нізащо не повинен відпустити повіреного в такому настрої, якщо не хоче поставити під загрозу своє становище у фірмі». Навіть не подумавши про те, чи здатен він тепер ходити, Грегор опустився на лапки, «з радістю помітив, що вони дуже добре його слухаються... і подумав, що всім його мукам скоро настане край».
Мати, побачивши Грегора так близько, закричала, позадкувала до столу і сіла просто на тарілки.
Батько схопив у праву руку ціпок, у ліву — газету і, тупаючи ногами, почав заганяти сина назад до кімнати. Дарма Грегор покірно пригинав голову, батько тупотів ногами, безжалісно наступав і сичав, як дикун. «Грегор аж нестямився від того сичання», став задкувати, а потім почав повільно повертатися. Нарешті він щасливо попав головою у двері, але тіло застрягло: «один ряд лапок безпомічно Метлявся в повітрі, а другий був болюче притиснутий до підлоги. Батько порятував його тим, що добре турнув ззаду», і Грегор, обідравши бік, «стікаючи кров’ю, упав аж серед кімнати. Двері замкнули ще й на засув, і стало тихо».
|
|
Просмотров: 447 |
Добавил: Mikhail777
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
