Мова Павла Петровича, коли він сперечається з Базаровым, витіювата, насичена фразеологією, характерною для «офіційного» мовного стилю : «Я маю честь запропонувати вам наступне», «смію сказати» «...за цим, милостивий государ, мені залишається тільки дякувати вам», «чутливо вам зобов'язаний». Гніваючись (у спорі з Базаровым), він з наміром говорить «эфто» замість «це» - чудасія, яку автор називає залишком «віддань Александровского часу». У такий спосіб герой прагне підкреслити дистанцію, що відділяє його, аристократа, від «лікаря», що зарвався.
Базарів висловлюється різко, категорично, дотепно. На відміну від багатослівних «барчуків», йому властиві стислість, стислість мови. Мова Базарова точно відповідає його характеру: герой наділений гострим розумом, гордий, щирий, але в той же час недостатньо гнучкий, іноді до жорстокості.
Базарів не сумнівається у своїй вдачі судити інших людей, давати їм оцінки і часто не бачить, що його слова ранять і навіть ображають співрозмовника. Закономірна поява в його мові, пониженої і лайливої лексики, відсутньої в мові Кирсановых і більшість інших персонажів. Іноді висловлювання Базарова безапеляційні, демонстративно різання; «Порядний хімік в двадцять разів корисніше за всякого поета», «Рафаель гроша ламаного не коштує.».
В той же час його мова багато в чому близька до народної мови. Євгенії уміє дати людині коротку і виразну характеристику: «сонечко» (про Миколу Кирсанове), «баба з мозком», «тертий калач» (про Одинцовой), «мяконький... барич» (про Аркадію). У мові героя органічно звучать прислів'я і приказки (іноді в дещо зміненому виді) : «...дур з нього уся вийшла» «...у тихому вирі... ти знаєш.»., «...у твого батька, видно, губа не дурка» «...не богам же, насправді, горщики обпалювати».
Мова Аркадія Кирсанова розкриває його спочатку як відданого учня і прихильника Базарова. Після приїзду в родовий маєток Кирсанов-молодший намагається поводитися по-дорослому, називає батька «татком», вимовляє афоризми у дусі Базарова: «...сила - так і не дає звіту».
Але пізніше, відчуваючи біль і смуток від передчуття неминучого розриву зі своїм другом і наставником, Аркадій виражається природнішим для рябо мовою романтика, ділиться з Базаровым елегійно забарвленими роздумами: «...сухий кленовий лист відірвався і падає на землю; його рухи абсолютно схожі з польотом метелика. Чи не дивно? Найсумніше і мертве -сходно з найвеселішим і живішим». Цей монолог героя, вимовлений їм від душі, без наслідування і пози, по своїй музичності і ліризму близький до поетичного тексту (що з роздратуванням відмічає Базарів: «Про друг мій... не говори красиво»).
Мова Миколи Петровича проста і природна, це мова вихованого і освіченого росіянина поміщика і м'якої, тактовної людини : «Ми коли-небудь подетальніше поговоримо з вами про цей предмет, люб'язний Євгеній Васильович... Я чув, що Лібіх зробив дивовижні відкриття щодо добрива полів. Ви можете мені допомогти в моїх агрономічних роботах.».
Мова Тургенева-оповідача (у описах, в ремарках і коментарях до тих або інших епізодів роману, до окремих висловлювань персонажів) відрізняється гнучкістю і музичністю, точним вибором засобів виразності, лексичним багатством. Інтонація і манера викладу міняються у Тургенева залежно від того, що або хто є предметом зображення. Наприклад, передані словами автора спогаду Миколи Петровича про дружину близькі до поетичної мови: «А потім перші боязкі відвідування, півслова, напівпосмішки, і нерозуміння, і 1тзусть, і пориви, і, нарешті, ця радість, що задихається.».
Зовсім інша інтонація звучить в описі батька Базарова : «...він безупинно рухався, поводив плечима, точна сукня йому під пахвами різало, моргав, покашлював і ворушив пальцями.».
Зображуючи персонажів, описуючи картини російського життя, оповідаючи про драму взаємин «батьків і дітей», Тургенев використовував усе різноманіття змістовних і експресивних можливостей живої російської мови, завдяки чому його головний роман по праву визнаний одним з кращих зразків російської художньої прози.