Спори між двома сторонами велися навколо головних проблем: стосунки до поміщицької власності, дворянської культурної спадщини, питань науки і культури, мистецтва, моральних принципів, виховання молоді, боргу перед вітчизною, майбутнього Росії.
Безумовно, роман Тургенева "Батьки і діти" відбиває цю полеміку. У центрі свого твору письменник зображує героя з неординарними поглядами і високими духовними потребами. У романі піддаються перевірці його ідеї; це особливо помітно в зіткненнях Базарова з іншими персонажами, а головне, із справжнім життям, природою, любов'ю, які, по Тургеневу, не залежать ні від якої, навіть самої передової філософії.
Головну проблему письменник ставить вже в заголовку твору. Зачіпаючи конфлікт двох поколінь, сам автор усвідомлює, що цей конфлікт не є лише атрибутом епохи 60-х років, а існує у всі часи і лежить в основі розвитку суспільства. Це протиріччя знаменує собою неодмінну умову прогресу.
Проте різниця в поглядах виникає не лише тому, що одні герої роману відносяться до табору "батьків", а інші— до табору "дітей". Таке тлумачення конфлікту було б невірним, бо в творі є персонажі, які за віком відносяться до "дітей", а по переконаннях -к "батькам", тому не слід бачити причину конфлікту лише у віці. Проблема полягає ще і в тому, що "батьки" і "діти" стали виразниками ідей протилежних епох (4 0 — 6 0 — х років), представниками різних соціальних шарів : старого дворянства, аристократії і молодої революційної демократичної інтелігенції. Таким чином, чисто психологічний конфлікт переростає в глибоке громадське протиріччя.
Проблема протистояння дворянства і революційних демократів заявлена з перших сторінок роману. Вже в самому описі героїв читач виявляє протиставлення. Базарова автор описує як "людину високого зросту в довгому балахоні з кистями", "довге і худе, з широким лобом, догори плоским, донизу загостреним носом, великими зеленими очима і висячими бакенбардами пісочного цвіту"; обличчя його виражало упевненість і розум. Автор акцентує увагу на неохайному, навіть дещо неохайному виді героя. У описі ж Павла Петровича усе вказує на аристократичну надвитонченість: "Темний англійський сьют, модна низенька краватка і лакові півчобітки", "коротко обстрижене волосся" і гладко поголена особа. Тургенев також помічає, що рука Базарова була червона і обвітрена, що свідчить про працьовитість героя. Красива ж рука Павла Петровича, "з довгими рожевими нігтями", виявляє повну протилежність руці головного героя.
Так, контрастність цих образів очевидна. Представляючи детальний портретний опис кожного з персонажів, Тургенев ще раз нагадує про невідповідність форми і змісту.
Протилежність двох епох виявляють і спори, які ведуть Павло Петрович і Базарів. Вони міркують про питання нації, про суть матеріалістичного підходу, про аристократію. Принципи нової епохи 60-х років повністю заперечують принципи старого часу. Що б не говорив Кирсанов про користь аристократії, яка "дала свободу Англії", Базарів усе рішуче відкидає: "Та стану я їх балувати, цих повітових аристократів. Адже ця уся самолюбність, левові звички, фатство".
Таким чином, автор хотів зображувати потужного духом різночинця і слабких дворян. Їх конфлікт розвивається упродовж усього роману, але так і не має розв'язки. Письменник, розглядаючи це протистояння з боку, надає право майбутньому дозволити його.
Окрім теми покоління Тургенев зачіпає у своєму творі і інші: любові, природи, мистецтва, поезії. Саме ці загальнолюдські цінності і стають предметом обговорення.
Поезія сприймається Базаровым як річ абсолютно даремна. "Порядний хімік в двадцять разів корисніше за всякого поета", — заявляє він. На початку роману Микола Петрович цитує рядки про весну з "Євгенія Онєгіна". Вони відповідають поетичному настрою героя, навіяному навесні. Базарів же грубо перериває Миколу Петровича. Він ставить під сумнів саму можливість впливу природи на душевний стан людини. Таке його відношення і до усіх явищ життя : він усе оцінює з точки зору користі.
Так само розглядає Базарів природу. "Природа не храм, а майстерня", — помічає він. Базарів не сприймає органічний світ як щось незбагненне і нерозгадане. Герой говорить про природу як про майстерню, де людина— хазяїн і усе підвладно його волі і розуму. Проте ця позиція чужа авторові, і міркування Базарова він дає в контрасті з поетичним описом органічного світу, як би сперечаючись зі своїм героєм.
Ця суперечка не така, як спори Павла Петровича і Базарова. В якості доказу виступають не просто аргументи, а сама жива природа. Починається перевірка поглядів головного героя життям, внаслідок чого виявляється їх неспроможність. "А весна тим часом брала своє", — говорить Тургенев на початку роману і закінчує його також описом "байдужої" і вічної природи на кладовищі. Тут письменник продовжує пушкінську традицію (вірш чи "Броджу я уздовж вулиць шумних.".). На тлі картин органічного світу слова Базарова .втрачають свою значущість, та і сам герой починає розуміти свою безпорадність після зустрічі з Одинцовой: "І частина часу, яку .мені вдасться прожити, така нікчемна перед вічністю, де мене немає і не буде.,"
Відношення до любові Базарів чітко висловлює вже на початку роману, абсолютно не приймаючи поетичну сторону цього явища : "І що за таємничі стосунки між чоловіком і жінкою? Ми, фізіологи, знаємо, які це стосунки". Якщо Микола Петровичвыглядит в очах Базарова лише "безмовним" сентиментальним споглядачем, то Павло Петрович, що пережив любов, "просто не відбувся як людина". Базарів заперечує те, що обожнювалося віками, любов, яка завжди сприймалася як щось високодуховне, об'єктивне, трагічне; йому усе це чужо. "Подобається тобі жінка, намагайся добитися толку; а не можна — ну, не потрібно, відвернися — земля не клином зійшлася". Так, він доглядає за Фенечкой. Потім Тургенев зводить героя з Одинцовой, і герой помічає в собі зміну: "Ось тобі раз!--баби злякався". Нарешті Базарів усвідомлює, що закохався "безглуздо, шалено". Той факт, що він тепер суперечить самому собі, своїй теорії дратує його.
Аналогічно перевіряються любов'ю Павло Петрович і Аркадій, але результат їх любові відмінний від результату любові Базарова, який відносить це почуття з собою в могилу. У любові до Кате Аркадій бачить і сильне почуття, і взаєморозуміння, і просте, нехитре щастя. Павло Петрович, який "усе своє життя поставив на карту жіночої любові", виявився нездатним витримати це випробування. Невипадково Тургенев показує його ніжне відношення до Фенечке, яке спростовує глибину почуття, що випробовується до княгині Р. В цьому цей персонаж протиставлений Базарову. На композиційному рівні це виражалося в тому, що історія любові Павла Петровича до княгині Р. упереджає історію любові Базарова до Одинцовой. Сам Базарів, що колись запропонував Аркадію "простудіювати анатомію ока", стикається з "таємничою посмішкою" Одинцовой і її "дивним спокоєм". Вона нагадує прекрасну статую, холодну і недоступну. Одинцова утілює ідеал, гармонію, яка не раз оспівувалася художниками і поетами. Тепер Базарів уражений цією гармонією: починає коливатися ще один принцип його філософії — нігілістичне відношення до мистецтва. "Рафаель гроша мідного не коштує", — колись говорив він.
Отже, Базарів, сам того не бажаючи, міняється, його філософська теорія терпить крах, потрапляючи у випробування любов'ю. Підсвідомо ж він змиряється зі своєю поразкою, і мова його міняється: "Дміть на вмираючу лампаду, і нехай вона згасне", — вигукує він поетично, хоча на початку роману докоряв Аркадію в красномовстві. Сам Базарів думав, що житиме довго, але життя довело абсолютно зворотне, удавшись до безглуздої випадковості.
У фінальній картині Тургенев зображує природу, яка говорить про "вічне примирення і про життя нескінченне". Базарів спростовував органічний світ як щось романтичне і поетичне, а тепер природа заперечує героя і усіх його принципів своєю красою і досконалістю.
У своєму творі Тургенев ставить питання про майбутнє Росії. Проблема, за ким майбутнє держави, являється в романі однієї з найважливіших. Базарів може лише ламати старе, але сам нічого нового створити не може. Письменник "вбиває" свого героя. Проте за лібералами він також не залишає права на майбутнє. Такі люди, як Павло Петрович, не здатні вести за собою країну, оскільки їх переконання не мають міцної ідейної основи. Символічним є і те, що ні той, ні інший герой не залишають після себе спадкоємців. Так, Тургенев показує, що майбутнє країни не належить інтелігенції ні різночинця, нл ліберальному дворянству.
У своєму романі "Батьки і діти" письменник поставив глибокі філософські проблеми. Основними протиріччями в творі стали не лише політичні розбіжності і не конфлікт "батьків" і "дітей", а конфлікт теорії і живого життя, яке доводить безглуздя усього того, що не підкоряється її потоку.
