І жвава замислиться радість.
А. Пушкін
Василь Андрійович Жуковский — видатний російський поет і громадський діяч, що віддав багато сил і таланту розвитку національної літератури і російської словесності. Він є основоположником жанру балади в Росії. Його перу належать не лише оригінальні "російські" балади, але і талановиті переклади із зарубіжної класики, наприклад, "Лісовий цар". Це переклад балади Гете "Erlkonig", сюжет якої німецький поет-філософ запозичував в данському народному епосі.
Жуковский відступив від оригіналу, але його переклад по досконалості форми відразу ж був визнаний зразковим.
Хто скаче, хто мчиться під хладною млою?
Їздець запізнілий, з ним син молодий.
До батька, увесь издрогнув, малятко припав;
Обійнявши, його тримає і гріє старий.
Багато перекладів і перекладення Жуковского стали класичними. У них поет передусім уловлював тон і дух зразка, переживаючи драматичні ситуації. Так і у баладі "Лісовий цар ми чуємо проникливий голос оповідача, якому шкода хворе дитя, що приймає гарячкове марення за дійсність. Поет не просто передає розмову батька з сином, він сам відчуває страх дитини і безсилля батька допомогти йому:
"Дитя, що до мене ти так боязко пригорнувся"?
"Рідний, лісовий цар в очі мені блиснув:
Він в жовтій короні, з густою бородою".
"О ні, то біліє туман над водою".
І романтичним лиходієм, духом, що спокушає безневинну душу, сприймається лісовий цар — король духів :
"Дитя, оглянися; немовля, до мене;
Веселого багато в моїй стороні:
Квіти бирюзовы, жемчужны струмені;
Із золота злиті чертоги мої.".
З кожним четверостишьем наростає драматизм балади. Поет тримає в неослабній напрузі своїх читачів, що мимоволі ставлять собі питання : хто переможе в цим; единоборстве-дух або людина?
"Дитя, я зачарувався твоєю красою:
Проти волі або волею, а будеш ти мій".
Емоційна і художня дія твору настільки велика, що нам здається — ми фізично відчуваємо страждання дитини, його біль, жах і страх перед лісовим ельфом:
"Рідний, лісовий цар нас хоче наздогнати;
Вже ось він: мені задушливо, мені тяжко дихати".
Їздець сторопілий не скаче, летить;
Немовля сумує, немовля кричить...
І несподівана оригінальна кінцівка абсолютно бентежить: де ті добро і справедливість, яким судилося торжествувати? Їх немає у нашому світі.
Їздець поганяє, їздець доскакав...
У руках його мертве немовля лежало.
Зло завжди наздоганяє слабких і беззахисних.
У перекладах Жуковский виступає як справжній творець, дозволяючи собі відступати від буквальної точності оригіналу. Він як би складав балади на задану тему, "вишиваючи нові візерунки по старій канві". Він говорив, що поет-перекладач — суперник автора, і практично довів це своїми прекрасними перекладами.
