У1891 р. родина оселилася на постійне проживання в Чернігові, де у 1899 р. Іван Кочерга закінчив гімназію. Після закінчення гімназії він поїхав до Києва, де вивчав право на юридичному факультеті університету. У 1903 р. повернувся до Чернігова і вступив на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904 р. Кочерга почав виступати з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет. У1910 р. він створив першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху». Тільки через 16 років вона була вперше поставлена в Харківському Народному театрі в перекладі П. Тичини під назвою «Легенда про пісню». Нова п'єса— «Дівчина з мишкою»(1913) — мала помітний, хоч і скандальний успіх. У1914 р. І. Кочерга переїхав до Житомира. П'єси російською мовою «Зубний біль сатани»(1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)»(1924) завершують певний етап творчого розвитку, у цей зламний період драматург починає писати українською мовою. У 1925 р. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю», у 1927 р. пише нову п'єсу «Алмазне жорно». У цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції перейшов працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь». Він пише кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю: комедію «Натура і культура»(1928), драму-феєрію «Марко в пеклі»(1928) і низку так званих «кооперативних»п'єс-агіток, типових для 20-х років. Вистава «Марко в пеклі»у харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано. У 1929 р. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізував свою критичну діяльність. 3 14 липня по 9 серпня 1929 р. він друкує в газеті «Робітник»11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери. З-під пера майстра виходить ще кілька п'єс: драматична поема «Свіччине весілля»(1930; інша назва — «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди...»(виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу»(інша назва — «Годинникар і курка», 1933). Драматична поема «Свіччине весілля»була поставлена лише у 1935 р. в Запоріжжі й тільки після цього почала свій тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстри часу», незважаючи на те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 р. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію. У 1934 р. І. Кочерга переїхав до Києва, де поринув в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу: продовжував художню розробку проблемних філософських цитань, працював над кіносценаріями, перекладами. З початку Великої Вітчизняної війни І. Кочерга живе в Уфі, де редагує газету «Література і мистецтво»й працює в Інституті літератури АН УРСР. У цей період він створює кілька невеличких п'єс, які, часом дотепні, по-своєму правдиві, не стали, однак, досягненням автора. Повернувшись у 1944 р. до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий»(1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична драма «Ярослав Мудрий»є високим досягненням в українській літературі. У повоєнні роки основні творчі сили письменник віддає роботі над драматичною поемою про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).