Київ у житті Освальда Бургардта відігравав особливу роль. Тут він із золотою медаллю закінчив Першу Київську (Олександрівську) гімназію (спочатку навчався у Немирівській). Тут у 1911 р. майбутній поет вступив до Київського університету св. Володимира, де дістав ґрунтовну освіту, студіюючи англійську, німецьку, слов'янську філологію та загальну історію літератури. На здібного студента звернув увагу професор історії та теорії літератури В. Перетц, один із засновників філологічної школи в українському літературознавстві, з якої вийшли відомі науковці: С. Маслов, Б. Якубський, В. Петров, М. Драй-Хмара, І. Огієнко, О. Дорошкевич та інші.
Тут, у Києві, спалахнуло кохання майбутнього поета до Раїси Чернявської (делікатні згадки про це знаходимо в «Попелі імперій»).
Навчання в університеті довелося перервати у зв'язку з початком Першої світової війни: молодий учений разом із тридцятьма німецькими юнаками, що їх царська влада визнала «небезпечними», був засланий до Архангельської губернії. Через рік така ж доля спіткала його матір (батько помер у 1912 р.) та сестру Жозефіну (вони опинилися у Курській губернії), а також старшу сестру Вікторію, яка опинилась у В'ятській губернії.
Згодом, після революції 1917 р., Освальд Бургардт, повертаючись із заслання, заїхав до родини в Курськ (1918), і вони разом вирушили до Києва, що зустрів їх відлунням «золотого гомону»(П. Тичина) та суворою і трагічною реальністю Громадянської війни.
Цей період життя Освальда Бургардта найменш ясний. Він, за пізнішим свідченням племінника Зігфріда Венде (сина Вікторії), восени 1918 р. поїхав до Німеччини і мало не був прикликаний до кайзерівського війська. Гостював у Вікторії, яка проживала тоді у Данцігу, продавав газети разом з її чоловіком Артуром Венде, на той час безробітним.
Не знайшовши щастя на батьківщині предків, Освальд Бургардт повернувся до Києва. Університетське навчання він закінчив, захистивши диплом, аж у 1920 р. Згодом вступив на дворічний курс аспірантури при дослідному інституті УАН, де студіював германістику й отримав диплом першого ступеня (1923 р.).
Найближче він зійшовся тоді з майбутніми неокласиками. Особливо теплими були стосунки Освальда Бургардта з Миколою Зеровим, з яким йому випало працювати у соціально-економічному технікумі та трудовій школі містечка Баришівки, куди їх запросив у 1920 р. директор М. Симашкевич.
З 1931 р. змушений жити в Німеччині. У Тіролі (куди переїхав наприкінці Другої світової війни) створив більшу частину епопеї «Попіл імперій»(1945-1947). Якийсь час читав лекції як позаштатний професор славістики в Інсбруцькому університеті: три спецкурси німецькою мовою («Історична руська граматика», «Билини», «Утворення Київського князівства») й один українською («Леся Українка та її переклади з Гейне»).
В Австрії Юрій Клен почував нестачу зв'язків з українською літературною еміграцією. Він тричі нелегально переходив німецько-австрійський кордон; у Мюнстері домовився про викладацьку роботу, в Зальцбурзі редагував журнал «Литаври»(до осені 1947 р.), назву якого, очевидно, перейняв від однойменного антифашистського часопису Олени Теліги, розстріляної гітлерівцями 21 лютого 1942 р. в Бабиному Яру. Та головне — там він знайшов українське товариство, роззосереджене по репатріаційних таборах (наприклад, у Міттенвальді, названому «українськими Афінами», де читав лекції, власні новели, нариси, поезії, уривки з епопеї «Попіл імперій»).
Фатальним для Юрія Клена виявився останній нелегальний перехід кордону восени 1947 р., коли теплий вересень різко змінився холодним жовтнем. Уже на власному авторському вечорі, який відбувся 24 жовтня в українському таборі Зоммеркасерне, він був застудженим, а наступного дня не поїхав до Мюнхена, де мав читати чергову лекцію в Українському вільному університеті: запалення легенів прикувало його до ліжка. Ще не одужавши остаточно, він вирушив до Авгсбурга, де проживали родичі. Ця поїздка трагічно обірвалася: Юрій Клен помер ЗО жовтня 1947 р. Похований в українській частині кладовища Вестфрідгоф.
Основні твори: поема «Прокляті роки», епопея «Попіл імперії», збірка «Каравели».