Початкову освіту Семенко здобув у Хорольській гімназії, а після її закінчення навчався в Курському реальному училищі.
У1911 p. він вступає до Петербурзького психоневрологічного інституту. Закінчивши дворічні загальноосвітні курси у відомого педагога А. С. Черняєва, стає студентом природознавчо-історичного відділення педагогічного факультету.
Саме на цей період припадає початок творчого шляху поета. Його поетичним дебютом стала збірка «Prelude»(1913), до якої увійшли традиційні романсові вірші елегійного типу, милозвучні, сентиментальні, властиві молодим поетам-початківцям.
Перебуваючи в Росії, поет не міг залишитися осторонь бурхливих подій в російській літературі, нових творчих напрямків — модернізму, символізму, футуризму. Згодом він відкидає як безперспективний модерністський напрямок і поступово схиляється до авангарду. Його кумирами стають російські поети-футуристи, зокрема В. Маяковський.
1914 p. М. Семенко опиняється в Києві. Однак із початком Першої світової війни Михайла мобілізовано до царської армії (за іншими даними, Семенко хоче виїхати до Америки, але 1914 р. затримується у Владивостоці).
З 1916 до 1917-го служить телеграфістом у Владивостоці. Там же вступає до підпільної групи РСДРП(б).
Повернувшись до Києва наприкінці 1917 p., Семенко активно включається в літературний процес, стає одним з ватажків відродження і розвитку національної літератури.
Футуристичний етап творчої еволюції М. Семенка започатковано ще в його маніфестах-передмовах до збірок «Дерзання»та «Кверо-футуризм»(1914).
Проте футуризм не єдиний напрям творчих зацікавлень поета. У 1915-му він пише цикл «Крапки і плями», започатковуючи ним «другий період»своєї творчості, позначений відчутним впливом імпресіонізму (цикли «Осіння рана», «П'єро кохає»). Це дає поштовх до модернізації традиційної лірики. З-поміж кращих зразків інтимної та медитативної лірики цього періоду — «Кондуктор», «Ніч», «Заплети косу міцніш».
Загалом творчий доробок 1918-1919 pp. дуже цлідний: збірки «П'еро здається»(1918), «П'еро кохає»(1918), «Дев'ять поем»(1918), «Дві поезофільми»(1919), «ІГєромертвопетлює»(1919). Причому остання збірка є прикладом поетики футуризму, гнівної, епатажної та ексцентричної. Домінуючою в творчості Семенка-футуриста є тема стихії міста.
Михайль Семенко бере активну участь у громадському житті літературної України: організовує футуристичний рух у мистецтві, видає «Універсальний журнал»(Київ, 1918,2 номери), журнал «Фламінго», у виданні якого бере участь художник А. Петрицький(1919), «Альманах трьох»(Київ, 1920, за підписами М. Семенка, О. Слісаренка, М. Любченка), «Катафалк искусств»та багато ін.
Паралельно з творчістю М. Семенко й далі розробляє теорію футуризму. Організовує групи «Ударна група поетів-футуристів»(1921), «Аспанфут»(Асоціація панфутуристів, 1921), редагує цілу низку футуристичних одноденок. Заради літератури він навіть жертвує відповідальною партійною посадою, для чого взагалі виходить з партії!
У 1922 р. Семенко проголошує панфутуристичну теорію, за якою класичне «академічне»мистецтво, досягнувши вершини розвитку, починає агонізувати, а тому не треба чекати його смерті, треба деструктувати його, аби з уламків сконструювати нове — метамистецтво (надмистецтво).
У 1924 р. виходить збірка «Кобзар», в якій були зібрані твори поета 1910-1922 рр. Нові книги М. Семенка мають назви «Степ»(1927), «Маруся Богуславка»(1927), «Малий Кобзар і нові вірші»(1928).
Як і В. Маяковський, М. Семенко у двадцятих роках змушений вдатися до створення функціональної поезії (збірник «З радянського щоденника»), що по суті є схематичним переказом газетних текстів, віршованими гаслами та агітками. Змушений ідеолого-політичною системою зректися футуризму, М. СемеЦко поступово відходить від літературного процесу.
Частково вихід із скрутного становища М. Семенко знаходить у звертанні до жанру памфлету та віршів гострого соціального звучання. У1930 р. виходить збірник його памфлетів та віршів «Європа і ми».
23 квітня 1937 p. у Києві відбувся творчий вечір М. Семенка. А через три дні його заарештували.
Поета звинуватили в «активній контрреволюційній діяльності», а потім примусили зізнатися в усіх пред'явлених звинуваченнях.
жовтня 1937 р. було винесено вирок — розстріл. Того самого дня вирок було виконано.
Основні твори: збірки поезій «Prelude», «П'єро здається», «П'єро кохає», «Дев'ять поем», «Дві поезофільми», «П'єро мертвопетлює», «Кобзар», «Степ», «Маруся Богуславка», «Малий Кобзар і нові вірші».
