Батько Наталени — польський граф Адріан-Юрій ДунінБорковський — займався археологією, жив переважно у Франції. Родовий маєток його матері Теофілі з литовського роду Домонтовичів знаходився у селі Великі Борки на Волині. Наталену одразу після народження взяла до себе бабуся Теофіля, у якої вона жила до п'яти років. Після смерті бабусі дівчинку забрав до Іспанії материн брат Еугеніо, старшина королівської гвардії, згодом католицький священик. Там нею опікувалась також тітка Інеса. Наталену віддали на виховання в монастир Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях, де вона пробула майже дванадцать років. Пізніше Н. Королева з любов'ю згадувала монастир Нотр-Дам, де формувалась як особистість, вчилася добру, милосердю, самопожертві.
Наталена вивчала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику, співи. Вона часто бувала у своїх іспанських родичів, вчилася їздити на конях, фехтувати, стріляти. Тим часом батько одружився вдруге (з Людмилою Лось), сім'я оселилася в Києві, і мачуха забажала, щоб її падчерка продовжувала там своє навчання.
Восени 1904 р. сімнадцятирічна Наталена приїхала до Києва. На цей час вона вже знала іспанську, французьку, латинську, італійську, арабську мови, з дитинства трохи пам'ятала українську й польську. В сім'ї розмовною була французька. Засвоївши російську мову, дівчина вступила до Інституту шляхетних дівчат, який закінчила через два роки. Пізніше, у повісті «Без коріння», письменниця так охарактеризувала життя в цьому інституті: «Одноманітне інститутське життя таке ж далеке їй і чуже, як і першого дня, коли вона опинилася поміж цими дорослими дівчатами, які мали або так часто попадали в психіку дітей, що були примушені нудитись у хаті в дощовий день».
Далі Наталена спочатку вчилася в Петербурзі (закінчивши там археологічний інститут, одержала ступінь доктора археології за праці з литовської старовини), потім зайнялася єгиптологією і водночас вчилася в Петербурзькій мистецькій академії, після закінчення якої одержала диплом «вільного художника»(мала свої художні виставки в Петербурзі й Варшаві).
Потім Наталена вступила до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом уклала контракт з паризьким «Theatre Gymnase», що гастролював тоді в столиці. Незважаючи на успіх на сцені, театральна кар'єра Наталени не вдалася через слабке здоров'я. Вона залишила театр, лікувалася на Закавказзі, а потім виїхала в Західну Європу, де продовжувала лікування й займалась улюбленою справою — мистецтвом і археологією. Вона побувала в Іспанії, Франції, Італії, країнах Близького Сходу, знову виступила в оперних театрах Парижа і Венеції (співала партію Кармен в опері Ж. Бізе), взяла участь в археологічних розкопках у Помпеях і в Єгипті. З 1909 р. почала систематично виступати з художніми творами і науковими статтями у французьких літературних і наукових журналах.
Перша світова війна застала Н. Королеву в Києві: вона приїхала до хворого батька, який невдовзі помер. Тут за нею було встановлено поліційний нагляд. Не маючи змоги виїхати, оскільки кордони було закрито, вона через товариство Червоного Хреста влаштувалася сестрою милосердя в російській армії. Майже три роки пробула Наталена на війні, одержала солдатський хрест «За хоробрість», мала три поранення, перенесла тиф і кілька запалень легенів.
Особисте життя Н. Королевої під час війни склалося драматично. Вона одружилася з офіцером російської армії громадянином Ірану, що служив у «дикій дивізії», — Іскандером Гакгаманіш ібн Курушем, який невдовзі загинув під Варшавою. Відправивши домовину з тілом чоловіка до Ірану, Наталена повернулася до Києва. Зупинилась у мачухи. Війна наближалась до кінця. Разом з мачухою вона записалась у групу чеських репатріантів і виїхала до Львова. У містечку Красне біля Львова жили родичі мачухи, і в цей голодний і холодний час грудня 1919 р. вони й вирішили їх відвідати. Але тут мачуха захворіла й померла. Наталена ледве добралась до Праги, де почала працювати в системі народного шкільництва.
У Празі письменниця зустрілася з Василем КоролевимСтарим, якого знала ще з Києва як письменника, культурногромадського діяча і видавця. Вони одружилися й придбали скромний будиночок на околиці містечка Мельник біля Праги. Тут і прожили до кінця своїх днів. В. Королів-Старий займався літературною, педагогічною, мистецькою діяльністю. Помер 1941 р., після чергового допиту в гестапо. Н. Королева все подальше життя присвятила літературній праці.
Приїхавши з Києва до Праги, Н. Королева на замовлення міністерства освіти уклала невеличкий шкільний чесько-український словник, який вийшов під редакцією професора С. Смаль-Стоцького. Пізніше вона уклала великий французько-український словник (залишився недрукованим).
Писати художні твори українською мовою Королева почала з 1919 р. за порадою чоловіка. Перше оповідання українською мовою «Гріх (3 пам'ятної книжки)»було надруковано у віденському українському тижневику «Воля»15 січня 1921р. за підписом «Н. Ковалівська-Короліва». З того часу понад двадцять років усі західноукраїнські, буковинські, закарпатські українські журнали, а також журнали, що виходили в Чехо-Словаччині, вміщували її твори. Вона принципово не відмовляла жодній редакції у друкуванні своїх творів.
У середині 30-х — на початку 40-х років виходять книжки Н. Королевої, що принесли їй широке визнання и популярність: збірка легенд «Во дні они»(1935), повісті «1313», «Без коріння»(1936), збірка оповідань «Інакший світ», повісті «Предок»(1937), «Сон тіні»(1938), «Легенди старокиївські»(1942-1943). Після війни у Чикаго випущено її повість «Quid est Veritas?»(1961), завершену ще в 1939 р.
Останні роки життя письменниця жила самотньо. Всіма забута, вона заробляла на прожиття приватними уроками французької та іспанської мов. Її намагання встановити контакти з київськими видавництвами та Інститутом літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР успіху не мали. Але Н. Королевій судилося ще побачити віддруковані аркуші своєї книги «Сон тіні. 1313», яка вийшла 1966 р. в Пряшеві.
Померла письменниця 1 липня 1966 р. в Мельнику.
Основні твори: збірка легенд «Водні они»; повісті «1313», «Без коріння», «Предок», «Сон тіні», «Легенди старокиївські»; збірка оповідань «Інакший світ»