Дід Н. Кобринської, І.І. Озаркевич (1795-1854), відомий як перший популяризатор творів письменників України в Галичині, ініціатор українського театрального аматорства.
Батько письменниці, І. Озаркевич (1826-1903), був депутатом галицького сейму та австрійського парламенту, громадським діячем, писав вірші. Саме йому завдячує Кобринська знанням польської, німецької, французької мов, що зробило можливим читання польських повістей в оригіналі, ознайомлення з літературою європейської класики в перекладі німецькою.
Поштовхом до зацікавлення Н. Кобринською феміністичною проблемою стали «Листи з Кракова»професора Юзефа Кремера — невеличка польська книжка з рецензією на якусь французьку розвідку про нерівність жінки і чоловіка. Вихована в родині, де до жінки ставилися з особливою шанобою і повагою, Кобринська була прикро вражена, що хтось може ставити жінку нижче за чоловіка.
Повну підтримку у своїх поглядах вона дістала від Теофіла Кобринського, талановитого піаніста, співака, композитора, збирача фольклору, який у 1877 р. став її чоловіком. Подружжя переїхало до міста, де, звернувши увагу на непродуктивність жіночої праці та марну трату часу на дрібниці, Кобринська замислилася над потребою реформи.
У1882 р. Теофіл Кобринський помер. Зламана нещастям і сердечною розпукою, молода вдова повернулася під батьківську стріху. Для покращення гнітючого настрою дочки батько взяв її з собою до Відня. Брати намагалися залучити сестру до культурно-громадського життя Відня, активними учасниками якого були самі. З ними вона ходила на лекції в українське студентське земляцьке товариство «Січ», засноване у 1868 р. Там вона познайомилася з Остапом Терлецьким (18501902), відомим громадським діячем, публіцистом, літературознавцем, ученим, видавцем.
Уперше оповідання Кобринської під псевдонімом Анни Струтинської було зачитане на засіданні товариства «Січ»у присутності авторки і викликало великий інтерес. Це окрилило Кобринську, утвердило в думці, що вона може писати. Друге оповідання «Задля кусника хліба»(1883) також сподобалося «січовикам», які на цей раз відгукнулися надзвичайно прихильною рецензією.
На цих же зібраннях у Коломиї відбулося особисте знайомство Кобринської з І. Франком і М. Павликом, що значно зміцнило її ідейні позиції. У1884 р. з ініціативи Кобринської у м. Станіславі було створено «Товариство руських жінок», першочерговим завданням якого була популяризація нових ідей та вплив на розвиток «жіночого духу»засобом літератури. Члени цього товариства виступали з лекціями про сучасне становище жінки в Україні та феміністичний рух Європи.
Замисливши видати літературний альманах, в якому взяли б участь жінки всієї України, Кобринська розсилає листи жінкам-літераторкам. З допомогою І. Франка та Олени Пчілки до участі в альманасі вдалося залучити 17 авторок Галичини та,України: Ганну Барвінок, Олену Грицай, Дніпрову Чайку, Уляну Кравченко, Софію Окуневську, Анну Павлик, Климентину Попович, Михайлину Рошкевич, Людмилу Старицьку, Лесю Українку, Ольгу Франко та ін. Це була перша солідна антологія літературних праць українських жінок, упорядкована Н. Кобринською та Оленою Пчілкою, редагована І. Франком, що вийшла у 1887 р. під назвою «Перший вінок».
У 1887 p. H. Кобринська з Софією Окуневською їде до Цюріха, де відвідує лекції німецького економіста, автора праці «Демократія і соціалізм»Ю. Пляттера; знайомиться з одним із зачинателів соціалістичного руху Б. Лімановським; спеціально приїжджає до Женеви на зустріч з М. Драгомановим. Захоплена соціалістичними ідеями, Кобринська звертається до відомого німецького марксиста Августа Бебеля з проханням дати дозвіл на переклад його праці «Жінка і соціалізм»і одержує його.
У1888 р. Кобринська стала співробітником чеської енциклопедії («Наукового словника Отта»), підтримувала зв'язки з чеським фольклористом та етнографом Ф. Ржегоржем, надсилаючи йому для Празького музею гуцульські народні вироби, українські книжки.
У1891 р. вона очолює делегацію представників української культури Галичини в поїздці на виставку народно-промислових виробів у Празі, де розширює знайомство з чеськими громадсько-культурними діячами, вивчає чеський жіночий рух.
У 1899 р. Кобринська разом з Кобилянською побувала на XI археологічному з'їзді в Києві. Гостювала в Олени Пчілки, з котрою познайомилась ще у 1891 p., відвідала М. Старицького, І. Нечуя-Левицького. З Києва вона спеціально поїхала до Чернігова, де склала візити М. Коцюбинському та Б. Грінченку. Пізніше своє враження від перебування в наддніпрянських побратимів Кобринська передасть у своєрідних «відчитах»у Чернівцях та Львові у нарисах «У Нечуя», «Із подорожі по Україні». Особливою гостинністю відзначалася й сама Кобринська.
80-90-ті роки — найплідніші в літературній діяльності письменниці. На цей час припадає написання оповідань «Задля кусника хліба», «Дух часу»(опубліковані в альманасі «Перший вінок»)(1887), «Янова»(1885), «Виборець»(1889), «Жидівськадитина»(1890), «Перша вчителька»(1892), «Передчуття кохання»(1892), повісті «Ядзя і Катруся»(1896).
У трьох книжках альманаху «Наша доля», виданого Кобринською в 1893-1896 pp., вона опублікувала кілька творів, написаних у модерному стилі («Душа», «Омек», «Св. Миколай», «Блудний метеор»), і зазнала нападок з боку критики.
Свої спостереження, міркування про індивідуальний стиль, художню умовність, народність літератури Кобринська висловила в низці літературно-критичних праць: «Промова на науковій академії в ювілей відродження русько-української літератури»(1898), «Август Стріндберг»(1901), «Символізм в народній поезії»(1905), «„За кадильню" Дениса Лукіяновича»(1898).
У 1904 р. вийшла збірка творів «Казки»(«Судільниці», «Чортище», «Хмарниця», «Прости біг», «Рожа»), написана новою експресіоністичною манерою.
У1915 р. Кобринську, як і Стефаника, звинуватили у шпигунстві на користь Росії, арештували. Відразу ж після арешту Кобринська відгукується на події війни новелами: «Кінь», «Полишений», пізніше — «На цвинтарі», «Каліка»(19161917).
1918 р. Кобринська підготувала і передала на Наддніпрянську Україну збірку оповідань, з якої дійшла до нас казка «Брати», написана в березні 1917 р. і опублікована в збірці «Поклін пам'яті першої поборниці прав жінки Наталії Кобринської»лише в 1921 р., в річницю її смерті (решта творів загубилася).
Померла Кобринська 21 січня 1920 року в Болехсві, де і похована. На її хресті — коротка епітафія: «Мене вже серце не болить».
Основні твори: оповідання «Задля кусника хліба», «Дух часу», «Янова», «Виборець», «Жидівська дитина», «Перша вчителька», «Передчуття кохання», повість «Ядзя і Катруся».