Після закінчення в 1956 р. школи поїхав до Львова вступати в Лісотехнічний інститут, однак, не був зарахований, після чого повернувся додому.
Працював під час ремонту Житомирського сільськогосподарського інституту будівельним підсобником. У цей період захоплювався вивченням літератури, зокрема української. Особливе враження справили на майбутнього письменника книга Д. Багалія «Григорій Сковорода — український мандрований філософ»і твори І. Франка.
У 1957 р. В. Шевчук закінчив технічне училище і був відправлений працювати на бетонний завод.
У 1958 р. письменник вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Навчаючись, налагодив стосунки з літературними студіями «Січ»(студія ім. В.Чумака) і «Молодь», писав вірші, з 1960 р. почав писати новели.
У1961 р. В. Шевчук дебютував оповіданням «Настунька»про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі.
Навесні 1961 р. літературна студія «Січ»видала стінну газету «Заспів», в якій було надруковано оповідання В. Шевчука «Щось хочеться»(пізніша назва «Кілька хвилин до вечора»— збірка «Долина джерел»). На це оповідання з'явився гострий відгук в університетській газеті «За радянські кадри». За газету «Заспів», де був намальований Т. Шевченко із зеленими вусами, Шевчука хотіли вигнати з університету, тягали до КДБ, допитували, але виключили художника, який малював ту газету.
У 1961 р. В. Шевчук написав 18 коротких новел і першу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії»для житомирського збірника. Наступного року написав 20 новел, частину з яких надрукував переважно в журналах «Вітчизна»та «Літературна Україна». Новела «Вона чекає його, чекає»була екранізована І. Жилком як студентська робота.
Після закінчення університету В. Шевчук був відправлений до Житомира власним кореспондентом газети «Молода гвардія». У листопаді був взятий до армії, служив у Мурманській області. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.
Повернувся В. Шевчук додому 1965 р.: саме в той час, коли почалися масові політичні арешФи серед української інтелігенції, був у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти масових репресій. У вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі (враження від цієї роботи відбилися в повісті «Голуби під дзвіницею»).
У 1966 р. письменник закінчив повість «Середохрестя», в якій відбив враження від студентського життя. Через арешт брата Валерій змушений був звільнитися з роботи.
У 1967 р. вийшла книга «Серед тижня», а В. Шевчук став членом Спілки письменників України.
У 1969 р. митець написав повість «Золота трава»(надрукована в 1984 р.) і перший варіант повісті «Мор»(до якої повернувся в 1980 р. і зробив остаточну редакцію в 1983 р.). Писав історичні й фольклорно-фантастичні оповідання, статті, підготував книжку «Вечір святої осені»(8 нових оповідань).
У сімдесяті роки твори письменника майже не друкували, тому він змушений був писати «для себе».
Протягом 1979-1999 рр. В. Шевчук видав книги «Крик півня на світанку»(1979), «Долина джерел»(1981), «Тепла осінь»(1981), «На полі смиренному»(1983), «Дім на горі»(1983), «Маленьке вечірнє інтермеццо»(1984), «Барви осіннього саду»(1986), «Три листки за вікном»(1986), «Камінна луна»(1987), «Птахи з не видимого острова»(1989), «Дзиґар одвічний»(1990), «Дорога в тисячу років»(1990), «Панна квітів»(1990), «Із вершин та низин»(1990), «Стежка в траві. Житомирська сага»(у 2 т., 1994), «У череві апокаліптичного звіра»(1995), «Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення»(1995), «Око прірви»(1996), «Жінка-змія»(1998), «Юнаки з вогненної печі»(1999), «Біс плоті»(1999)таін.
У 1986 р. В. Шевчуку присвоєне звання «Заслужений діяч польської культури», наступного року він був удостоєний Шевченківської премії за роман «Три листки за вікном».
31988 р. В. Шевчук став ведучим історичного клубу «Літописець»при Спілці письменників України.
У 1999 р. письменник нагороджений орденом Князя Ярослава Мудрого V ступеня.
На сьогоднішній день В. Шевчук — викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка, ведучий історико-суспільних циклових річних програм Українського радіо: «Козацька держава», «Київ, культурний і державний», «Загадки і таємниці української літератури», «Цікаве літературознавство».
В. Шевчук — лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання»(2001). Він є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури.
Основні твори: «Стежка в траві», «На полі смиренному», «Три листки за вікном», «Сповідь», «Мор», «Дім на горі».