У 1953 р. вийшла перша збірка Д. Павличка «Любов і ненависть». Наступного року поет заочно був прийнятий до Спілки письменників СРСР. У 1955 р. вийшла його збірка «Моя земля». Протягом 1957-1959 рр. Павличко завідував відділом поезії журналу «Жовтень».
У 1958 р. у Львові була надрукована збірка поезій «Правда кличе!», в якій цензура не відразу помітила твори, спрямовані проти тоталітарної системи. Потім майже весь тираж, окрім кількох примірників, був вилучений із продажу та знищений.
У 1959-1962 рр. вийшли збірки «Бистрина», «Днина», «Пальмова віть», «На чатах», «Жест Нерона», у 1964 р. — збірка вибраних поезій «Пелюстки і леза». Цього ж року Д. Павличко переїхав до Києва, розпочав роботу в сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми «Сон», у співавторстві з В. Денисенком, та «Захар Беркут»режисера Л. Осика.
Упродовж 1966-1968 рр. Павличко працював у секретаріаті Спілки письменників України, у 1971-1978 рр. редагував журнал «Всесвіт».
У 80-х роках брав активну участь у заснуванні Руху, Демократичної партії України. У1990-1994 рр. був одним із лідерів парламенту. Пізніше працював на дипломатичній роботі.
На сьогоднішній день Павличко-поет виступає як політик, державний діяч. І хоч державна діяльність забирає багато часу, все ж з'являються, хоч і не дуже часто, нові вірші поета — і ті, що «з шухляди», і щойно написані.
Основні твори: збірки «Любов і ненависть», «Таємниця твого обличчя»; вірші «Коли умер кривавий Торквемада», «Поглядукриницю», «Голгофа», «Двакольори», «Тизрікся мови рідної...», «Якби я втратив очі, Україно...», «О рідне слово, що без тебе я?!.», «Лист до одного знайомого в справах філологічних...», «Золоторогий Олень», «Дядько Дощ», «Де найкраще місце на землі», «Пригоди кота Мартина»; цикл «Покаянні псалми».