У 1959 р. Є. Гуцало закінчив Ніжинський педінститут, якийсь час працював у редакціях газет, видавництві «Радянський письменник»(«Український письменник»), а згодом повністю зосередився на професійній літературній роботі.
Активно друкуватися Є. Гуцало почав у 1960 р., а через два роки вийшла перша збірка його оповідань «Люди серед людей». Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходять нові збірки письменника: «Яблука з осіннього саду»(1964)г «Скупана в любистку»(1965), «Хустина шовку зеленого»(1966), «Запах кропу»(1969) та ін.
У 60-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями в прозі, з'являються друком дві концептуальні повісті Є. Гуцала — «Мертва зона»(1967) та «Родинне вогнище»(1968, інша назва— «Мати своїх дітей»). Тоді ж, у другій половині 60-х, було написано повість «Сільські вчителі».
У повісті «Мертва зона»відбилося нове, сформоване в 60-ті роки, бачення війни як тотального спустошення світу людей. Мертва зона —це те, що завжди породжується тоталітаризмом, чи то гітлерівського, чи то сталінського ґатунку. І в зоні люди залишаються людьми, вони здатні на благородство, героїчний вчинок, але вони — приречені. Це розуміння суперечило «возвеличенню героїчного подвигу народу», ламало схеми, в яких закостеніла воєнна тематика.
Такий погляд на війну утверджує письменник згодом у низці оповідань та повісті «З вогню воскресли»(1978), в основу якої покладено розповіді мешканців спалених сіл.
На початку 70-х років виходять друком лірико-психологічна повість «Дівчата на виданні»(1971), дилогія «Сільські вчителі»(1971) та «Шкільний хліб»(1973). Повісті з життя сільських учителів були високо оцінені критикою, здобули широке читацьке визнання.
Повість «Двоє на святі кохання», надрукована 1973 р. в журналі «Вітчизна», подібно до згаданих уже «Мертвої зони»та «Родинного вогнища», на довгі роки була позбавлена права видання.
Етапним для творчості письменника було звернення до романної форми. Трилогія «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена»та «Парад планет»(1982-1984) викликала неоднозначну реакцію критики.
Появі романів передували своєрідні, за визначенням автора, ексцентричні оповідання («Жінки є жінки», «Звабники і звабниці»та ін.), які ввійшли до збірок «Полювання з гончим псом»(1980) та «Мистецтво подобатись жінкам»(1986). У цих оповіданнях, написаних із використанням елементів гротеску, травестії, бурлеску, своєрідно реалізується давній задум Є. Гуцала створити український «Декамерон».
Певною мірою несподіваним у цьому контексті виявився цикл публіцистичних статей, зібраних у посмертній збірці Є. Гуцала «Ментальність орди»(1996) про експансіоністську політику Росії.
Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август»(1965), «З горіха зерня»(1969), «Дениско»(1973), «Саййора»(1980), «Пролетіли коні»(1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії. Дитяча проза (точніше — книжки для дітей і батьків) Є. Гуцала прикметна особливим, по-гуцалівськи поетизованим зображенням стосунків між людьми. Невичерпну «країну дитинства»письменник осмислює в різних жанрово-стильових формах, щоразу — в новому баченні, про що свідчать цикл «Оповідання з Тернівки»(1982) і книжка «Княжа гора» (1985).
У 1981 р. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала «Письмо землі», а згодом з'явилися книжки віршів «Час і простір»(1983), «Живемо на зорі»(1984), «Напередодні нинішнього дня»(1989). Так, рівно через двадцять років піеля надрукування першої поетичної добірки «Зелена радість конвалій», письменник повернувся до лірики.
Євген Гуцало — лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, літературної премії ім. Юрія Яновського. Його книги перекладені багатьма мовами світу.
Основні твори: повісті «Мертва зона», «Родинне вогнище»; твори для дітей «Олень Август», «З горіха зерня», «Дениско», «Саййора», «Пролетіли коні».
