У1914 р. Маланюк подав документи до Київської військової школи, яку закінчив, отримавши звання офіцера, і став начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-Західному фронті.
У1917 р. він перейшов у розпорядження полковника Мєшковського, котрий під час встановлення гетьманської влади в Україні став керівником оперативного відділу Генерального штабу (побачене в цей час потім відбилось у творчості Є. Маланюка).
У 1920 р. разом з Армією УНР (Української Народної Республіки) Є. Маланюк емігрував. Спочатку він жив у Каліші в таборі для інтернованих українських частин.
У1922 р. поет разом з Ю. Дараганом заснував журнал «Веселка». Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в Чехо-Словаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі.
У 1925 р. у Подєбрадах вийшла поетична збірка Є. Маланюка «Стилет і етил ос», а 1926 р. у Гамбурзі — книжка «Гербарій».
У 1929 р. Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк».
Протягом 1930-1939 рр. у Парижі та Львові виходили його збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата».
У 1945 р. Є. Маланюк опинився в Західній Німеччині, де увійшов до складу МУРу (Мистецький український рух). У 1949 р. — переїхав до СІЛА.
У1951-1966 рр. вийшли його твори: збірки «Влада»(Філадельфія, 1951); «Поезії в одному томі»(Нью-Йорк, 1954); «Остання весна»(Нью-Йорк, 1959); «Серпень»(Нью-Йорк, 1964); поема «П'ята симфонія»(Нью-Йорк, 1953), два томи «Книги спостережень»(Торонто, 1962,1966).
У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників «Слово».
16 лютого 1968 р. письменник помер у передмісті НьюЙорка.
Основні твори: збірки «Стилет і стилос», «Гербарій», «Земля й залізо», «Земнамадонна», «ПерстеньПолікрата», «Влада», «Поезії в одному томі», «Остання весна», «Серпень», поема «П'ята симфонія», два томи «Книги спостережень»(есеїстика).