Те, що батько поета був дяком, означало не тільки серйозне релігійне виховання в родині, але й виховання музичне. Павло був природженим музикою, оскільки мав абсолютний слух, а також талановитим художником.
Протягом 1901-1907 рр. він навчався в Чернігівському духовному училищі, потім у 1907-1913 рр. — в семінарії.
У 1913 р. Тичина вступив до Київського комерційного інституту, працював обліковцем Чернігівського губернського земства.
31912р. Тичина починає друкуватися в журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата», «Основа»таін. Протягом 1913-1914 рр. він публікує оповідання «Вавилонський полон», «Богословіє».
Восени 1916 р. повертається до Києва, працює помічником хормейстера в театрі М. Садовського, знайомиться з Л. Курбаеом, композитором К. Стеценком, під впливом «Лісової пісні»Лесі Українки починає писати драматичну поему «Дзвінко блакитне».
У 1918 р. Тичина став членом редколегії газети «Рада». Цього ж року вийшла перша книжка його віршів «Сонячні кларнети», яка була зустрінута критикою з ентузіазмом.
Збірка віршів у прозі «Замість сонетів і октав»відбила сумніви й вагання поета в ставленні до жовтневих подій 19І7 р. Вона вийшла 1920 р., незабаром після збірки «Плуг», але є підстави вважати, що більшість її «строф»і «антистроф»була написана у 1918 р.
У 1923 р. П. Тичина переїздить до Харкова, стає членом редколегії щойно організованого місячника «для широких кіл інтелігенції»— «Червоний шлях», бере активну участь у громадсько-культурному житті (працює в щойно заснованій тоді Українській асоціації сходознавства).
У 1924 р. виходить збірка П. Тичини «Вітер з України».
Більшість віршів у передвоєнних збірках поета — «Чернігів»(1931), «Партія веде»(1934), «Чуття єдиної родини»(1938), «Сталь і ніжність»(1941) — було витримано у ключі переконаної віри в партію й радянську дійсність.
У роки Великої Вітчизняної війни П. Тичина під час евакуації перебував в Уфі. Одним з найвизначніших творів поета цього періоду була поема «Похорон друга»(1942).
Численні збірки поета виходили й у повоєнні роки («І рости, і діяти», «Ми — свідомість людства», «Комунізму далі видні»), хоча жодна з них уже не набула такого широкого звучання, як попередні.
Серед поем П. Тичини найфундаментальнішою можна вважати видану посмертно симфонію «Сковорода». Писалась вона протягом мало не всього творчого життя поета. Перші розділи її опубліковані 1923 р. в журналі «Шляхи мистецтва», потім робота над поемою продовжувалась у 1923-1934 і 19391940 рр., а збирання матеріалів тривало до 50-х років.
31929 р. поет був дійсним членом Академії наук України. У галузі історії літератури та критики залишив по собі значну спадщину в жанрі есе.
Протягом 1943-1948 рр. Тичина очолював Міністерство освіти України.
Помер поет 16 вересня 1967 р.
Основні твори: збірки поезій «Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав», «Плуг», «Вітер з України», поеми «Похорон друга», «Сковорода».