У літературний процес Васильченко включився зрілим митцем із своїм власним стилем. Відбулося це у 1910 р., коли з'явились друком такі оригінальні його твори, як «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «Начужину», «Циганка»та ін., пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості. Цьому передували тривалі роки становлення світоглядно-естетичних поглядів письменника, напружених пошуків ідей та форм художнього осмислення дійсності.
Однією з провідних тем творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особливо близьким. «Записки вчителя»(1898-1905) та інші щоденникові записи, куди Васильченко, за його визнанням, систематично «заносив свої учительські жалі та кривди», стали згодом документальною основою для багатьох його реалістичних новел і оповідань.
Дебютував письменник на літературній ниві оповіданням «Не устоял»(надруковане у 1903 р.). Згодом він значно доопрацював це оповідання й опублікував українською мовою під назвою «Антін Вова»(1910) (у наступних виданнях — «Вова»)»
Протягом 1910-1912 рр. Васильченко пише й друкує цикл новел і оповідань, присвячених учительській темі («Вечеря», «З самого початку», «Божественна Галя», «Над Россю», «Гріх»та ін.).
Проблема виховання нової людини значною мірою зумовила звернення Васильченка до художнього опрацювання дитячої тематики, органічно пов'язаної з творами про вчителів. Глибоке розуміння психології дитини дало йому змогу показати у своїх творах цікавий, поетичний духошушсвіт дитини. Не можна без хвилювання читати психологічні етюди письменника «Дощ», «Дома», «Волошки», «Петруня», оповідання «Роман», «Увечері», «Свекор», «Басурмен»таін. Оптимізм Васильченка з особливою виразністю виявився в одному з найкращих його творів для дітей — «Циганка».
Невеликий цикл у творчості Васильченка складають оповідання, в яких йдеться про обдаровані натури з демократичних низів, про долю народних талантів («На хуторі», «У панів», «На розкоші»та ін.).
Окремий цикл у художньому доробку Васильченка становлять твори, написані під безпосереднім враженням від Першої світової війни, в якій письменник брав участь з 1914 р. аж до лютневої революції. В «Окопному щоденнику», оповіданнях «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки»та ін. Васильченко зображує жахи імперіалістичної війни, сумні будні людей у сірих солдатських шинелях.
Цікавою сторінкою спадщини Васильченка є драматичні твори, переважно одноактні п'єси, які за тематикою і багатьма художніми засобами органічно близькі його прозі (наприклад, п'єса-жарт «На перші гулі»).
Після Жовтневого перевороту Васильченко включається в процес творення соціалістичної культури. В оповіданнях, присвячених радянській сучасності («Приблуда», «Червоний вечір», «Авіаційний гурток», «Олов'яний перстень»та ін.), письменник показує зародження почуття колективізму в психології юних громадян, поетизує романтику праці як творчості.
У радянський час Васильченко багато працює і над творами з життя дореволюційного минулого («Петруня», «Талант», «Віконце», «Осінні новели»та ін.). Показовим у цьому плані є цикл «Осінні новели»(присвячений 1905 р.), який він створював, починаючи з 1923 р., впродовж майже десяти років. Одна з художньо довершених новел циклу — «Мати»(«Чайка»).
Помер С. Васильченко у 1932 р.
Основні твори: «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка», «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки», «Петруня», «Талант», «Віконце», «Осінніновели».