Василь Симоненко народився 8 січня 1935 р. в с. Біївці Лубенського району на Полтавщині. Ріс без батька; мати працювала в колгоспі.
Протягом 1942-1952 рр. Василь навчався в школі: 4 класи — у Біївцях (1942-1946), наступні — у сусідніх селах Єньківцях (1946-1947) і Тарандинцях (1947-1952).
У 1952 р. Симоненко закінчив із золотою медаллю середню школу в Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка. Брав участь у літературній студії ім. Василя Чумака (СІЧ).
У1957-1960 рр. митець працював у газеті «Черкаська правда», потім — у газеті «Молодь Черкащини»(1960-1963), «Робітничій газеті», а також займався літературною творчістю.
1962 р. Василь Симоненко став членом СПУ, планував вступати до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, підготував до друку збірку «Тиша і грім»(єдина прижиттєва збірка).
У середині 1962 р. поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Т. Шевченка (м. Сміла).
13-го грудня 1963 р. В. Симоненко помер у черкаській лікарні (за офіційною версією, від раку); похований у Черкасах.
У 1964 р. вийшла посмертна збірка «Земне тяжіння». Книгу було висунуто на здобуття Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка 1965 р. (посмертно), але лауреатом того року став М. Бажан.
У1981 р. з'явилася книга вибраного «Лебеді материнства»з передмовою Олеся Гончара.
У 1995 р. Василеві Симоненкові посмертно присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка.
Основні твори: казки «Цар Плаксій та Лоскотон», «Казка про Дурила», «Подорож в Країну Навпаки»; збірки поезій «Тиша і гром», «Земне тяжіння», «Лебеді материнства»; збірка оповідань і новел «Вино з троянд».