Жуковский відступив від оригіналу, проте, його переклад по совер-шенству форми відразу ж був визнаний зразковим.
У баладі "Лісовий цар" ми чуємо проникливий голос рассказ-чика, якому шкода хворе дитя, що приймає гарячкове марення за дійсність.Поет не просто передає розмову батька з сином, він сам відчуває страх дитини і безсилля батька допомогти йому.
Дитя, що до мене ти так боязко пригорнувся?
Рідний, лісовий цар в очі мені блиснув:
Він в жовтій короні, з густою бородою
О ні, то біліє туман над водою.
Лісовий цар, при цьому, сприймається романтичним лиходієм, що спокушає безневинну душу.
Дитя, оглянися; немовля, до мене;
Веселого багато в моїй стороні:
Квіти бірюзи, жемчужны струмені;
Із золота злиті чертоги мої...
З кожним четверостишьем наростає драматизм балади. Автор тримає в напрузі своїх читачів, що мимоволі ставлять собі питання : хто переможе в цьому єдиноборстві -- дух або людина?
Емоційна і художня дія твору настільки велика, що нам здається, ніби ми фізично відчуваємо страждання дитини, його біль, жах і трепет перед лісовим царем.
Рідний, лісовий цар нас хоче наздогнати,
Вже ось він: мені задушливо, мені тяжко дихати.
Їздець сторопілий не скаче, летить,
Немовля сумує, немовля кричить...
І несподіваний оригінальний кінець абсолютно бентежить: де те добро і справедливість, які повинні торжествувати?
Їх немає у нашому світі.
Їздець поганяє, їздець доскакав...
У руках його мертве немовля лежало.
Зло завжди наздоганяє слабких і беззахисних.
У своїх перекладах Жуковский виступає як справжній творець, відступаючи від буквальної точності оригіналу і вносячи свої думки і почуття в твір. Можна сказати, що Жуковский складав балади на задану тему. Згадаємо його слова: "... перекладач у віршах -- суперник".
Не варто забувати, що багато перекладів і перекладення Жуковского стали класичними, це ще раз підкреслює його талант і роль в російській літературі.
