Богдан був першою дитиною в родині Лепких, що утворилася, коли батько Сильвестр закінчив університет і прийняв сан священика. Коли Богданові було п'ять років, раптово, за одну ніч, померли від дифтериту дві його молодші сестри і брат. Ця подія дуже вплинула на вразливу натуру хлопчика, який і сам ледве вижив.
Початкову освіту майбутній письменник одержав у батьківському домі. Його домашній учитель Дмитро Бахталовський викладав не тільки основи шкільної науки, а й твори літератури, завдяки чому Богдан уже в дитинстві знав напам'ять багато віршів Тараса Шевченка, читав «Марусю»Г. Квітки-Основ'яненка.
Коли Богдана Лепкого віддали шестилітнім хлопцем до бережанської так званої «нормальної»школи з польською мовою навчання (відразу до другого класу), батьки перебралися з «цивілізованого»Крогульця до глухого Поручина. Перебування у Поручині, знайомство з простими людьми, їхнім життям, піснями навіяло йому вірші «На святий вечір», «У великодний тиждень», пісенні ремінісценції з циклу «На позиченій скрипці», про що згодом писав сам письменник, а також сюжети оповідань «Іван Медвідь», «Нездала п'ятка»та інші.
Писати Б. Лепкий почав дуже рано. Ще в другому класі гімназії під впливом бабусиних оповідей написав поему про русалок, але сховав її під стріху, де вона й пропала. Згодом писав принагідно, на клаптиках паперу, на полях книжок та зошитів, серйозно ж готувався стати художником і з цією метою брав уроки в художника Юліана Панкевича.
Після закінчення гімназії Б. Лепкий вступив до Академії мистецтв у Відні, однак не був задоволений фахом і згодом перейшов до Львівського університету. Близькими друзями Б. Лепкого були О. Маковей, І. Копач, О. Макарушка. Приятелював Богдан з молодим математиком Климом Глібовицьким, техніком Юрком Тобілевичем (сином І. Карпе н к а-Карого), поетом Миколою Вороним та багатьма іншими діячами літератури і мистецтва. На ці роки припадає активна літературна діяльність Б. Лепкого: він пише поезії, оповідання, перекладає, виступає з доповідями на засіданнях студентського товариства «Ватра». 31895 р. його твори починають дедалі частіше з'являтися на сторінках «Діла», «Буковини»та інших періодичних видань.
У 1895 р. поет захворів від перенапруження, і лікарі порадили йому відпочити. Він поїхав до батьків, що жили тепер у с. Жукові, куди перебралися в 1891 р. У Жуків Богдан приїздив щороку на «ваканції», тут він задумав та написав цілу низку віршів (цикл «Село»), оповідань («Мати», «Кара», «Небіжчик»). Тут же молодий поет познайомився з І. Франком.
Після закінчення Львівського університету (1895) — знову Бережани, гімназія, де Б. Лепкий стає вчителем української та німецької мов і літератур.
На початку 1899 р. у Кракові в Ягеллонському університеті було відкрито лекторат української мови та літератури і Б. Лепкого було запрошено викладати ці предмети. І от восени 1899 р. він переїжджає сюди з молодою дружиною Олесею. З Краковом відтепер зв'язано майже все творче життя письменника.
Незабаром помешкання Лепких стає своєрідним українським культурним осередком, в якому гостюють по дорозі в Італію Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, фольклорист Федір Вовк та ін.
У середовищі учасників львівської літературної групи «Молода Муза», до якої належав Лепкий, його називали професором. Одна за одною виходили книжки його оповідань: «З села»(1898), «Оповідання», «Щаслива година»(1901), «В глухім куті»(1903), «По дорозі життя»(1905), «Кидаю слова»(1911); збірки віршів «Стрічки»(1901), «Листки падуть», «Осінь»(1902), «На чужині»(1904), «3 глибин душі»(1905), «Для ідеї»(1911), «З-над моря»(1913); літературознавчі дослідження «Василь Стефаник»(1903), «Начерк історії української літератури»(1904), «Маркіян Шашкевич»(1910), «Про життя великого поета Тараса Шевченка...»(1911); переклади польською мовою «Слова о полку Ігоревім»(1905; переклад високо оцінив І. Франко) та збірки оповідань М. Коцюбинського «В путах шайтана»(1906).
Поступово полегшувалося матеріальне становище: Б. Лепт кий склав екзамени на професора гімназії і, крім цього, став доцентом «виділових курсів»для вдосконалення кваліфікації вчителів.
Б. Лепкий був активним учасником громадського життя, виступав на вечорах, присвячених видатним діячам культури (М. Шашкевичу, Т. Шевченкові, М. Лисенкові, І. Франкові).
Перша світова війна застала родину Лепких в курортному селищі Яремча на Гуцульщині. Невдовзі жити там стало небезпечно: австрійці вишукували і вішали «шпигунів»; російські військові власті, які незабаром прийшли в сусідні села, шукали «мазепиНців». Б. Лепкий з родиною поспішно виїхав. В яремчанському готелі лишилися третій том історії української літератури та історична драма «Мотря», які загинули, бо готель незабаром злетів у повітря.
Спершу через Карпати Лепкий пробрався до Угорщини, а звідси через Пешт — до Відня. Тут поет з приятелями-молодомузівцями П. Карманським та В. Пачовським, а також з Ф. Колессою, В. Щуратом, О. Кульчицькою, К. Студинським та іншими почали разом налагоджувати видавничу справу — друкувати брошури, календар, народний буквар, збірники пісень.
Восени 1915 р. Лепкого мобілізували. Письменник на фронт не потрапив, оскільки друзі подбали про його призначення для культурно-освітньої роботи в табір для військовополонених.
Незабаром Б. Лепкий опинився в Німеччині. Деякий час він перебував у містечку Раштатті, а потім, у 1916 p., перебрався до Вецлара, де опинився на роботі в таборі.
У 1917 р. поет через Відень і Львів добирається до Бережан, відвідує Жуків, однак знову повертається до Вецлара, а згодом (у 1920 р.) перебирається до Берліна, де займається літературною працею, стає співробітником видавництва «Українське слово», видає бібліотеку творів української класики та сучасної літератури.
Події війни знайшли відображення у багатьох поетичних і прозових творах Б. Лепкого. Передусім у великій поемі «Буря», з якої, на жаль, лишилися тільки фрагменти, а також в оповіданнях і нарисах «Вечір», «Дзвони», «Душа», «Свої»та ін.
У 1925 р. Б. Лепкий повернувся до Кракова, де став професором Ягеллонського університету. Знову розгорнулася його творча праця та видавнича діяльність.
У 30-ті pp. письменник щороку приїздив у с. Черче неподалік від Рогатина, сьогоднішньої Івано-Франківщини, де можна було не тільки відпочити, а й підлікуватися цілющими грязями. Виявом любові й шани до Б. Лепкого було те, що в 1933 р. сільська громада Черчого збудувала для нього будинок, який назвали «Богданівкою», де він мав можливість жити й працювати. Будинок цей, на жаль, не зберігся.
Після окупації Польщі фашистською Німеччиною становище письменника стало особливо важким: він втратив посаду в Краківському університеті.
Помер Б. Лепкий 21 липня 1941р., похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі. У 1972 р. на могилі письменника було встановлено барельєф, а його ім'ям названо одну з вулиць міста, яка тепер перейменована.
Основні твори: поема «Буря», цикл «Intermezzo», оповідання і нариси «Вечір», «Дзвони», «Душа», «Свої».