В. М. Елланський народився 12 січня 1894 р. в селі Козел (тепер — Михайло-Коцюбинське) на Чернігівщині в родині священика.
Учився Василь у Чернігівській бурсі, а потім — у духовній семінарії, якої зовсім не любив. Після закінчення четвертого класу (1914 р.) вступив на економічне відділення Київського комерційного інституту, де вже навчався його давній, ще з бурси, товариш — П. Тичина. Але інститут не закінчив через революцію.
У Чернігові разом з П. Тичиною та іншими Елланський відвідував знамениті «суботи»у вітальні М. Коцюбинського. Саме там поет прочитав свої перші вірші та отримав доброзичливу увагу майстра.
Від революційних гуртків, товариств «Просвіти»та участі в організації повітового селянського з'їзду на початку літа 1917 р. В. Елланський прийшов до партії українських есерів, став її активістом, а незабаром головою Чернігівського губернського комітету.
У лютому 1917 р. він пише поезію в прозі «Україні (Зі старих зшитків)»— твір своєрідний в тогочасній українській поезії, хоча, звичайно, не зовсім сприйнятний для сучасного читача. У своєму пориві до соціалістичного ідеалу молодий поет виявляв безоглядний максималізм — «Хай зникне Минуле в ім'я Будучини!», — на догоду якому ладен був вирубати вишневі садки і висадити в повітря старовинні церкви. Насправді апологетом такого тупого нищення він ніколи не був.
Частина лірики, написаної в 1917-1920 рр., стала основою збірки «Удари молота і серця». Широку популярність принесли В. Еллану такі вірші, як «Вперед», «Після Крейцерової сонати», «Червоні зорі», «Удари молота», «На чатах», «В розгулі»та ін., сповнені високої й водночас щиро-ліричної патетики.
Як редактор «Вістей»В. Блакитний часто виступав і в «амплуа»Валера Пронози — поета-сатирика, який по-своєму коментував і роз'яснював події внутрішнього й міжнародного життя. Протягом 1924-1925 рр. він видав три книжки віршованої газетної сатири— «Нотаткиолівцем», «Радянськагірчиця», «Державний розум».
Автором «веселих і влучних пародій на українських поетів»назвав Еллана (тут — Маркіза Попелястого) М. Зеров. Справді, він умів іронічно «перевтілюватись»в Я. Мамонтова, Я. Савченка, Н. Кибальчича, В. Тарноградського та інших авторів, комічно акцентуючи найхарактерніше в їхніх стильових манерах.
Творчу багатогранність В. Блакитного-письменника засвідчує й низка новелістичних етюдів та начерків («Фабрична», «Лист без адреси», «Наші дні»та ін.), а також значна за обсягом публіцистична проза політичної та загальнокультурної тематики, низка вагомих статей і виступів із питань літератури й мистецтва.
В. Блакитний був одним з перших теоретиків і критиків української літератури. Визначальною в його естетико-літературних міркуваннях була ідея соціальної ролі мистецтва. Водночас він піддавав критиці пролеткульт, з остаточною ясністю кваліфікувавши його як «революційну»маніловщину, в основі якої лежить «віра у всемогутню силу кабінетного плану, декрету, тез чи резолюції». Оволодіти «всім цінним із здобутків попередніх поколінь, не замикаючись у рамках якоїсь «своєї», специфічно пролетарської культури», — так мислив В. Блакитний магістральну лінію пожовтневого культурного розвитку. •
На початку 1918 р. значна частина членів УПСР за активної участі В. Блакитного пориває з її основним ядром та створює партію українських лівих есерів. За назвою свого центрального органу — газети «Боротьба», редактором якої став В. Блакитний, — її члени стали називати себе боротьбистами, пізніше — українськими комуністами-боротьбистами. Вони, без сумніву, були однією з найлівіших партій української революційної демократії, у 1919-1920 рр. спільно з більшовиками входили до складу радянських урядів України, маючи свій, відмінний від більшовицького, погляд на національне питання.
У березні 1920 р. боротьбисти об'єдналися з КП(б)У, а в 30-ті роки майже всі були знищені фізично й очорнені морально. Посмертно цієї долі не уникнув і В. Еллан-Блакитний.
Як активіст «лівої орієнтації»В. Блакитний був безпосереднім учасником багатьох подій в Україні. У мирні роки він використовував свої службові пости й досить високе становище в державних органах переважно для збирання сил української літератури, культури загалом. Декого з майбутніх відомих письменників, як, скажімо, Остапа Вишню, він витяг з підвалів ЧК і залучив до роботи у «Вістях», багатьом допоміг у їхньому творчому й громадському становленні. З його іменем пов'язане створення тижневика-додатка до «Вістей»— «Література. Наука. Мистецтво»(згодом — «Культура і побут»), журналів «Всесвіт»і «Червоний перець». Одне з перших після 1920 р. літературних об'єднань в Україні — спілка пролетарських письменників «Гарт»— теж було засноване з ініціативи В. Блакитного. До «Гарту»входили вже відомі на той час письменники — П. Тичина, М. Хвильовий, В. Сосюра, М. Йогансен, І. Кулик, В. Поліщук та ін.
З раннього дитинства В. Еллан-Блакитний хворів на тяжку недугу серця, яка й звела його в могилу 4 грудня 1925 р. Згодом ім'я поета було надовго приречене на забуття: його твори знову почали видавати лише після 1956 р.
Основні твори: збірка поезій «Удари молота і серця», книжки сатири «Нотатки олівцем», «Радянська гірчиця», «Державний розум».
