Проте знання здобував здебільшого самоосвітою,
У 1914-1916 рр. Микола Фітільов воював на фронтах Першої світової війни. Саме в окопах, серед солдатської маси усталюються його демократичні, частково й більшовицькі симпатії. іБув організатором збройної боротьби проти гетьманських військ на Харківщині.
У літературі дебютує поезією — «Шляхи мистецтва»(1917). Організує та бере активну участь у роботі літературних організацій «Гарт», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронт».
У Харкові 1921 р. Хвильовий видає поетичні книги: «В електричний вік», «Молодість».
У 1923 р. окремим виданням вийшла славетна збірка оповідань «Сині етюди», наступного року — збірка новел та оповідань «Осінь», «Повістьпросанаторійну зону».
Протягом 1927-1930 рр. побачили світ його «Твори в трьох томах»; у 1929 р. — поетична книга «Досвітні симфонії».
13 травня 1933 р. прогримів постріл, що обірвав життя
Миколи Хвильового. Сталося це зранку в присутності М. Kyліша, Г. Епіка, О. Досвітнього. Хвильовий грав на якомусь щипковому вірменському інструменті, декламував вірш М. Некрасова «Мужичок с ноготок», потім вийшов до сусідньої кімнати і там вистрілив собі у скроню.
На столі митець залишив передсмертну записку: «Арешт Ялового (Михайла Ялового, першого президента ВАПЛІТЕ, напередодні було заарештовано) — це розстріл цілої Генерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. Отже, як говорить Семенко,... ясно.
Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя — ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче. Хай живе комунізм. Хай живе соціалістичне будівництво. Хай живе Комуністична партія».
І хоча самогубство дає можливість звинуватити людину в слабкодухості, але стосовно М. Хвильового говорити про слабкодухість важко. Скоріш за все, його рання трагічна смерть була своєрідним протестом, яким він хотів зупинити лавину репресій.
З виходом першої поетичної книги в 1921 р. постать Хвильового відразу привернула до себе увагу. Ерудиція і вроджений талант лідера притягували до Миколи Хвильового сучасників. Він організував найпотужнішу літературну структуру — ВАПЛІТЕ, до якої увійшли колишні члени «Гарту», «Жовтня», дехто з «плужан». Керівництво здійснювали М. Хвильовий, М. Яловий (президент) та О. Досвітній. ВАПЛІТЕ об'єднала найталановитіших митців, які тоді мешкали в Харкові (П. Тичина, Ю. Яновський, М. Куліш, М. Бажан, О. Довженко, М. Йогансен, О. Слісаренко, Ю. Смолич, Г. Епік, П. Панч та інші).
У статуті та програмі організації йшлося про те, що її члени обирають вільний розвиток усіх течій і стилів, підтримують талановитість і новаторство, високу професійну майстерність, дбають про престиж української літератури. Шлях, обраний ВАПЛІТЕ, суттєво відрізнявся від того, що пропонувала українському мистецтву більшовицька ідеологія, а тому організація відразу привернула до себе увагу партійного чиновництва. Недарма в пізніші, репресивні та «застійні»роки, сама лише належність до неї вже вважалася серйозним обвинуваченням.
Час появи на літературній арені ВАПЛІТЕ збігся з розгортанням найгучнішої літературної дискусії 1925-1928 рр., яка мала об'єктивні підвалини — визначення сучасного стану і подальшого шляху розвитку українського мистецтва. Дискусія розпочалася зі статті М. Хвильового «Про „сатану в бочці", або про графоманів, спекулянтів та інших „просвітян"», опублікованої в додатку до газети «Вісті ВУЦВК»«Культура і побут»ЗО квітня 1925 р. у відповідь на виступ автора-початківця Г. Яковенка «Про критику і критиків у літературі».
Статті й памфлети М. Хвильового були спрямовані проти масовізму і «червоної просвіти», що культивувалися організацією «Плуг»на чолі з С. Пилипенком, проти хуторянської обмеженості та провінційності української літератури, сліпого наслідування нею російської літератури, засилля в ній графоманства і ремісництва у вигляді агіток.
Саме М. Хвильовий категорично поставив питання «Європа чи просвіта?», маючи на увазі рішучий поворот рідної літератури на самостійний, вільний від будь-яких зовнішніх втручань і тиску, високопрофесійний шлях розвитку, її орієнтацію на «психологічну Європу», тобто найкращі здобутки європейського мистецтва.
У розпалі літературної дискусії з'являються цикли памфлетів Миколи Хвильового «Камо грядеши», «Думки проти течії», «Апологети пис&ризму»та стаття «Україна чи Малоросія?»(написана 1926 р. стаття була заборонена і стала відомою читачеві лише в 1990 р.), в яких розкривалася, глибоко аргументувалася суть проголошених ним гасел орієнтації на «психологічну Європу», «геть від Москви», «романтики вітаїзму», «азіатського ренесансу».
Основні твори: новела «Я (Романтика)», роман «Вальдшнепи», збірка оповідань «Сині етюди», памфлети.