Так, ми знаємо, що тоді вони свято вірили в те, що будували, вони бадьоро йшли в майбутнє світле життя, до комунізму. Вони працювали, жили не лише заради себе, але і заради оточення, громадське мало бути важливішим, ніж особисте. І так було. Але в "Котловані" Платонова усе виглядає не так вже прекрасно. Може, я міркую так опісля багато років, тому мені легше, але ж Платонов писав цю книгу в ті далекі часи і вже тоді усе бачив.
Я дивуюся з того, що зробили з людьми ідеї комунізму і люди, що знаходилися на чолі цього "будівництва" вже тоді, коли, здавалося б, усі прагнули до рівноправ'я. Звичайно, головне було убити в людині думки, будь-які сумніви. Ти повинен свято вірити, а якщо... те на будь-кого знайдеться управа, звідси і нагляд, і жорстокість. А вони будували, хоча, як я вже говорила і як пише про це Платонов, усе було не так вже легко.
Люди пригнічували, вбивали в собі думки, тим самим перетворюючись на знеособлену масу або колгосп (від назви нічого не міняється). У них народжувалися лише спогади, оскільки "більше нічого думати" вони не могли. Але щоб спокійно заснути, не розбудити в собі страшних сумнівів, вони намагалися і не згадувати. Вони жили тільки працею, але відчували, що це не життя. Звідси туга, байдужість, їм доводилося "терпіти своє життя". Адже не випадково багато хотіло покінчити життя самогубством. Напевно люди не знаходили в такому житті нічого хорошого. Але вони примушували себе жити далі: одні шукали те, що б "тягнуло їх залишатися в житті і ретельно діяти для загального життя", інші просто боялися не бути, треті навіть в такій ситуації шукали свою вигоду і жили лише для цього. А по-справжньому вірили, не сумнівалися небагато. Да і то багато хто просто зміг переконати себе, що роблять правильно. З'являється страхітлива думка, що таких людей і людьми-то не назвеш. Може, тому Платонов так часто вводить в повість сцени з тваринами: коні, що неначе організували колектив.
Сучасна людина, що прочитала повість "Котлован", не скаже з упевненістю, що "людина — це звучить гордо". Хоча ми можемо знайти в цій книзі і невелику долю оптимізму : якщо Платонов розгледів утопію, в яку вірили усі; якщо і герої його, як ми бачимо, не так вже щасливі, є в них ще щось, що не дає їм перетворитися повністю на бездумну істоту (Вощев шукає істину, Чиклин здатний на любов, навіть Жачев тепло відноситься до Насті) якщо Платонов вводить сцену загибелі Насті, "елементу майбутнього життя", — це означає, що людей все-таки не так вже просто зробити роботами. Хоча це не допомогло, і трагічне пророцтво Андрія Платонова збулося.
