Я б хотів зупинити свою увагу на повісті "Котлован". У цьому творі автор ставить декілька проблем. Центральна проблема сформульована в самій назві повісті. Образ котловану — це відповідь, яку давала радянська дійсність на вічне питання про сенс життя. Робітники риють яму для закладки фундаменту "загальнопролетарського будинку", в якому потім повинне щасливо жити нове покоління. Але в процесі роботи з'ясовується, що запланований будинок буде недостатньо місткий. Котлован вже видавив усі життєві соки з робітників: "Усі сплячі були худі, як померлі, тісне місце між шкірою і кістками у кожного було зайняте жилами, і по товщині жил було видно, як багато крові вони повинні пропускати під час напруги праці". Проте план вимагав розширення котловану. Тут ми розуміємо, що потреби в цьому "будинку щастя" будуть величезні. Котлован буде нескінченно глибокий і широкий, і в нього йтимуть сили, здоров'я і праця безлічі людей. В той же час робота не приносить цим людям ніякої радості: "Вощев вдивився в обличчя безмовного сплячого — чи не виражає воно безмовного щастя задоволеної людини. Але сплячий лежав намертво, глибоко і сумно сховалися його очі".
Таким чином, автор розвінчує міф про "світле майбутнє", показуючи, що робітники ці живуть не заради щастя, а заради котловану. Звідси зрозуміло, що по жанру "Котлован" — антиутопія. Жахливі картини радянського життя протиставляються ідеології і цілям, проголошеним комуністами, і при цьому показується, що людина перетворилася з розумної істоти в придаток пропагандистської машини.
Інша важлива проблема цього твору ближче до реального життя тих років. Платонов відмічає, що на догоду індустріалізації країни були принесені в жертву тисячі селян. У повісті це дуже добре видно, коли робітники натикаються на селянські труни. Самі селяни пояснюють, що вони заздалегідь готують ці труни, оскільки передчувають швидку загибель. Продрозкладка відняла у них усе, не залишивши коштів для існування. Ця сцена дуже символічна, оскільки Платонов показує, що нове життя будується на мертвих тілах селян і їх дітей.
Особливо автор зупиняється на ролі колективізації. У описі "організаційного двору" він вказує, що людей заарештовували і відправляли на перевиховання навіть за те, що вони "впали в сумнів" або "плакали під час усуспільнення". "Навчання мас" на цьому дворі робили бідняки, тобто владу отримали найбільш ледачі і бездарні селяни, які не змогли вести нормальне господарство. Платонов підкреслює, що колективізація ударила по опорі сільського господарства, якою були сільські середняки і заможні селяни. При їх описі автор не лише історично реалістичний, але і виступає своєрідним психологом. Прохання селян про невелике відстрочення перед прийняттям в радгосп, щоб осмислити майбутні зміни, показує, що в селі не могли навіть звикнутися з думкою про відсутність власного наділу землі, худоби, майна. Пейзаж відповідає похмурій картині усуспільнення : "Ніч покрила увесь сільський масштаб, сніг зробив повітря непроникним і тісним, в якому задихалися груди. Мирний покрив застелив на сон прийдешній усю видиму землю, тільки навколо хлівів сніг розтанув і земля була чорна, тому що тепла кров корів і овець вийшла з-під огорож назовні".
Образ Вощева відбиває свідомість звичайної людини, яка намагається зрозуміти і осмислити нові закони і засади. У нього і в думках немає протиставляти себе іншим. Але він почав думати, і тому його звільнили. Такі люди небезпечні існуючому режиму. Вони потрібні тільки для того, щоб рити котлован. Тут автор вказує на тоталітарність державного апарату і відсутність справжньої демократії в СРСР.
Особливе місце в повісті займає образ дівчинки. Філософія Платонова тут проста: критерієм соціальної гармонії суспільства є доля дитини. А доля Насті страшна. Дівчинка не знала імені матері, та зате знала, що є Ленін. Світ цієї дитини знівечений, адже для того, щоб врятувати дочку, матір вселяє їй приховувати своє непролетарське походження. Пропагандистська машина вже впровадилася в її свідомість. Читач жахається, дізнаючись, що вона радить Сафро-нову убити селян за справу революції. У кого ж виросте дитина, у якої іграшки зберігаються в труні? У кінці повісті дівчинка гине, а разом з нею гине і промінь надії для Вощева і інших робітників. У своєрідному протистоянні котловану і Насті перемагає котлован, і в основу майбутнього будинку лягає її мертве тіло.
Повість "Котлован" пророча. Її головним завданням не було показати жахи колективізації, розкуркулення і тяжкість життя тих років, хоча письменник зробив це майстерно. Автор вірно визначив напрям, в якому піде суспільство. Котлован став нашим ідеалом і головною метою. Заслуга Платонова в тому, що він вказав нам джерело бід і нещасть на багато років. Країна наша досі борсається в цьому котловані, і якщо життєві принципи і світогляд людей не зміняться, в котлован як і раніше йтимуть усі сили і засоби.
