Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827 р. у селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителя поміщицьким маєтком. Дитинство його минало в селі Горби Кременчуцького повіту, куди батько майбутнього байкаря переїхав разом зі своїм паном. Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий Леонід бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками. Він часто заступався за них і на все життя зненавидів насилля й деспотизм.
Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році мати навчила читати, пан Родзянко — писати, а місцевий священик — арифметики, латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. У 1840 р. Леоніда відвезли до полтавської гімназії. Відірваний від родини, він сумував за батьками, рідною домівкою. Туга виливалася в поезії. Так народився перший твір — вірш «Сон».
У1847 р. у Полтаві вийшла перша збірка поетичних творів Глібова під назвою «Стихотворения Леонида Глебова». Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор гімназії не зміг пробачити хлопцеві, що той посмів друкуватися без його дозволу. Невдовзі Леонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія залишилася незакінченою.
Улітку 1848 р. Л. Глібов перебував в рідній Хорольщині. Саме в цей час, як він згадував, до рук йому потрапили дві книжки — «Кобзар»Тараса Шевченка та «Приказки»Є. Гребінки. Вражений прочитаним, він почав писати українською мовою. Цього ж літа в його зошиті з'являються байки «Вовк і Кіт», «Лебідь, Щука і Рак», «Зозуля й Півень», які були надруковані аж у 1853 р.
У 1849 р. Леонід вступив до Ніжинського ліцею вищих наук. Тут були добрі традиції та мудрі високоосвічені вчителі.
Однак нещасливий випадок змусив Глібова перервати навчання: батько, переїжджаючи через Дніпро, провалився під лід, застудився й раптово помер. Невдовзі померла й мати.
Закінчив ліцей у 1855 р. Леонід Глібов уже одруженим чоловіком і знаним байкарем. Потім він учителював: викладав історію та географію у дворянському училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, а згодом переїхав до Чернігова, де обійняв посаду вчителя географії в чоловічій гімназії.
Леонід Глібов був талановитим педагогом, захопленим своїми предметами, делікатною, висококультурною людиною. Він цікаво вів уроки, ніколи не карав своїх учнів.
З 1861 р. письменник почав видавати газету «Черниговский листок»: йому доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глібов-редактор порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти, викладання рідною мовою тощо. Свої дописи він вміщував під псевдонімом Простодушний. «Черниговский листок»проіснував до 1863 р., коли Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову.
Письменник залишився безробітним, за ним було встановлено суворий нагляд поліції, який тривав понад п'ятнадцять років. У 1863 р. вийшла його збірка «Байки Леоніда Глібова». Наказом попечителя Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі як «вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище». У цей же час Глібов пережив смерть улюбленої доньки Ліди і сам захворів так, що ніхто й не сподівався на одужання, а коли одужав, майже втратив зір. Безробітний і хворий, він поїхав у Ніжин до батьків дружини, де мешкав два роки. Незабаром Глібова спіткало ще одне горе — померла його дружина. І після всіх цих бід поет надовго замовк.
У 1867 р. Леонід Глібов отримав посаду завідувача Чернігівської земської друкарні, яку обіймав до кінця свого життя. Протягом 60-70 рр. він писав мало (загалом прозово-поетичні фейлетони російською мовою під псевдонімом «Непостоянный Сотрудник»та гумористичні вірші за підписом «Капітан Ботвиван») і став душею літературно-мистецького життя Чернігова: його щотижневі «четверги»охоче відвідували приятелі та шанувальники, літератори й актори. Він виявляв великий інтерес до театрального мистецтва, брав діяльну участь у роботі аматорського театру.
У1891 р. у Чернігові відбулося урочисте вшанування Глібова з нагоди 50-річчя його літературної діяльності. Листи, телеграми, вітання, ювілейні свята на честь митця свідчили про високе визнання його поетичного таланту. Це вшанування надихнуло поета: він написав нові байки.
У1893 р. стан здоров'я Глібова значно погіршився. Зі спогадів друзів відомо, що з початку цього року він уже не виходив з дому, друкарнею керував через сина Олександра, твори ж продовжував писати під лінійку з лупою. За п'ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві свою останню байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітом байкаря.
Леонід Глібов помер 10 листопада 1893 р. Похований у Чернігові поблизу Троїцького монастиря.
Перші байки Глібова (50-ті роки) були, по суті, перекладами творів І. Крилова. А на початку 60-х років Глібов уже писав й оригінальні твори — «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі»та ін. Деякі він, використовуючи сюжет байок Крилова, докорінно переробляв: змінював ситуації, вводив ліричні відступи (це стало однією з особливостей Глібова-байкаря), пейзажні зарисовки, по-новому формулював мораль, а в деяких творчо використовував лише криловську тему, окремі мотиви, образи тощо.
У кращій частині свого доробку Л. Глібов виявив себе знавцем суспільних явищ сучасної йому дійсності. Він зумів засобами поетичного слова передати значні зміни, що відбувалися в соціально-економічному житті країни напередодні та після реформи.
Глібов збагатив ритмічні можливості байки, використовуючи народно-пісенну ритміку. Незаперечні заслуги байкаря в розвитку поетики байки. Він сміливо розсунув її жанрові межі, урізноманітнив форми, вперше в українській літературі збагатив байку рисами пісні й балади, демонструючи широкі, невичерпні можливості цього літературного жанру. Діяльність Глібова-байкаря викликала появу цілої плеяди послідовників і наслідувачів (Т. Зіньківський, М. Кузьменко, Олена Пчілка, Я. Жарко та ін.).
Основні твори: байки «Жаба й Віл», «Мірошник», «Щука», «Громада», «Цуцик», «Вовк та Ягня», «Муха й Бджола», «Охрімова свита», ліричні твори «Журба», «Думка», «У степу»(«Як за лісом, за пралісом...»).
