RotaPost - Эффективная реклама в блогах eTXT Kwork.ru - услуги фрилансеров от 500 руб. Hosting Ukraine RotaPost - Эффективная реклама в блогах
Баннер партнерской программы Студворк 240x400
Случайные анекдоты
Наш опрос
Який предмет вам подобається найбільше?
Результаты
Всего ответов: 96
Блок 5360
Блок 9037
Який предмет вам подобається найбільше?
Результаты
Всего ответов: 96
Регистрация

Календарь
«  Березень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Поиск



Головна » 2012 » Березень » 24 » Євген Дудар
12.42
Євген Дудар
Євген Дудар
08.09.10, 00:05 гумор, євген дудар, сатира


У жартах не тільки жарти, а й істина

Євгена Дударя в Україні знають якщо не всі, то майже всі. Принаймні ті, кому до вподоби гумор (а таких - однозначно - більшість), зачувши це прізвище, неодмінно по-доброму усміхнуться. Бо він і справді став усенародним сміхотворцем. Євген Дудар не тільки прекрасно пише, а й віртуозно виконує написане. У творчому доробку - понад десять тисяч виступів на різних сценах. A ще радіо- і телезустрічі з глядачами і слухачами, якими він особливо пишається.



- Євгене Михайловичу, чи пам'ятаєте той день і мить, коли усвідомили, що ваше життя буде пов'язане з літературою, гумором? Чи боязко було входити у світ, освячений іменами Євгена Гребінки, Івана Котляревського, Леоніда Глібова, Остапа Вишні?..

- Як не парадоксально, але я ще й досі не можу усвідомити, що я - письменник. Отже, миті цієї, мабуть, ще не було. І, очевидно, не буде. Світ, у який ми входимо, розпоряджається нами, а не ми ним. Він або нас втягує, приймає, або ж відштовхує, наче непотріб. Ймовірно, що в процесі ми й адаптуємося до цього світу.

Мене у літературний світ затягнув Остап Вишня. Під весну 1944 року. У фронтовій нейтральній зоні, ховаючись в погребі від бомб та снарядів, при свічці я читав "Вишневі усмішки"... І хихикав... Правду кажучи, не знав, хто такий О. Вишня і не розумів, що таке "усмішки"... Але писане лягало на душу. І та душа реготала... Поки дорослі не випхали її з погреба разом із тілом. Бо свічка, біля якої я читав, стояла перед іконою, на яку вони молилися. І мій сміх був кваліфікований якщо не як явний прояв сатанинства, то, принаймні, як зневага до римокатоликів та їхньої ікони...

Опинившись на свободі, своїм кривдникам я віддячив. Хата, під якою був погреб, вже горіла. І я закричав на всі заставки: "Тікайте, бо горимо!..". Отже Остап Вишня врятував і мене, і моїх односельців...

Для того, щоб стати великим письменником або хоча б прилаштувати своє ім'я біля великих, треба мати або великий талант, або великі амбіції. В мене нема ні того, ні сього. Тому живу за принципом: радій з того, що тобі посилає природа, а не шукай і не чекай чогось надприродного. Великі не ті, що витягують шиї, аби возвеличитися над іншими, а ті, що час від часу схиляють голови, аби інших почути.

У 1954 році після складених вступних іспитів на факультет журналістики Львівського університету я приїхав додому по "запасні штани".

- На кого ти будеш вчитися? - спитав батько.

- На журналіста...

- На брехуна?.. Краще б ти поступив вчитися на слюсаря або токаря... Писати правду в цій державі тобі не дадуть. А брехунів зневажають люди і карає Бог...

З того часу, принаймні свідомо, у своїй сатирі я намагаюся не брехати.

Гумор - це життєві ситуації і художній домисел. Отже - правдоподібна неправда. А неправда, що не завдає шкоди, -мабуть, більше жарт, ніж брехня...

Та повернуся до Вашої фрази "... світ, освячений іменами"... Я, правду кажучи, не відчув, коли в нього увійшов. А, можливо, лише входжу. На жаль, у цьому світі Остапа Вишню я вже не застав. У 1985 році, коли отримав премію ім. О. Вишні, його прийомна донька Марія Євтушенко вітала мене й писала: "... Мати часто говорила, як радів би Павло Михайлович, що в українській літературі появився такий сатирик, як Ви..."

Ці слова я мав щастя почути й від самої Варвари Олексіївни Маслюченко - дружини О. Вишні. Вони мене і зогрівають, і зобов'язують...

- Кажуть, що сатирикам, гумористам жити на світі легше. Бо сміх їх лікує. Чи справді це так?

- У чужому оці завжди скалка більша. Тим, хто працює на заводі, що виробляє ліки, за "шкідливе виробництво" видавали молоко.

Відомий критик Сергій Гальченко (до речі, мабуть, найгрунтовніший дослідник творчості О. Вишні) написав, що на якомусь моєму творчому вечорі у Палаці культури "Україна", вручаючи мені квіти, він запримітив, що все моє обличчя в помаді від жіночих поцілунків. Прочитавши це, я сказав Сергієві, що у жінок час від часу виникає потреба витерти свої губи об чиєсь обличчя. Але, на жаль, а може й на щастя, сліди на ньому видно, а рубців на серці - ні...

У кожного митця - своя висота. Поетів Пегаси несуть на Парнас. А сатирик, якщо він безкомпромісний, все своє творче життя несе свій хрест на свою Голгофу. І ті, що вчора плескали йому в долоні, хвалили за гостроту і мужність, завтра можуть волати: "Розіпни його!" А то ще й притримають за ноги...

- Цікаво, а що сталося б з людьми, якби на світі не було гумору й сатири?

- Те саме, що могло б статися з природою, якби не було вітру. Усе небо затягнуло би павутинням. А гумор, сатира очищають від "павутиння" людські душі. Добродушні люди завжди усміхнені. Страшні люди не люблять гумору, а дурні -не розуміють сатири. І ті, і ті - неповноцінні. Пісня і гумор - це ідентифікаційний код народу. Мабуть, не випадково кращі ліричні пісні, які стали народними і міжнародними, такі, як "Ні, мамо, не можна нелюба любить"..., "Очи черные...", "Стоїть гора високая"..., "Повій, вітре, на Вкраїну..." написали байкарі, гумористи Євген Гребінка, Леонід Глібов, Степан Руданський... Саме тому, коли хочуть знищити самобутність нації, - засмічують, нищать її пісню і її гумор.

А тепер задумайтеся над тими "ерзацами", які щодня, як брудна каналізаційна маса, течуть з багатьох телеканалів, коли ідіотоподібна сопля з якогось телекварталу "дражнить хохла". Подумайте, кому це треба і хто це оплачує? То що станеться з нашими дітьми, коли їх постійно підгодовуватимуть отрутою у псевдогумористичній облатці?.. Якщо Вас, звичайно, турбує майбутнє нації...

- Коли і за яких обставин з'явився хутір "Мозамбік"? Це випадкова знахідка чи заздалегідь продуманий літературний хід?

- "Мозамбік" - не плановий. Хоч більшу частину свого віку я прожив у плановому суспільстві, планувати не навчився. Мені краще вдаються експромти. Навіть виходячи на сцену, планую читати одне, а подивившись людям в очі, читаю інше... Якось під час "Вишневих усмішок" у Палаці культури "Україна" Павло Глазовий каже: "Ваш Ваня Молдаван - дуже колоритний. Чому б не зробити його постійним героєм?.." "Не можна, Павле Прокоповичу, - кажу, - образяться Вітя Царапкін, Ізя Чачкес і Гаврило з Мозамбіку... " Тоді ще хутора "Мозамбік" не було. Гаврило ще тоді перебував у справжньому Мозамбіку, куди КДБ послало його диверсантом... Це вже потім він повернувся і заснував хутір "Мозамбік"...

- Ви самі водите автомобіль. Чи впізнають вас працівники ДАІ і чи були якісь кумедні випадки в дорозі?

- Інколи я й сам себе не впізнаю. А щодо кумедних випадків, то їх - наче ям і вибоїн на наших дорогах. Деякі з них описані у книжці "Спогади про себе". До речі, ця книжка зараз готується до перевидання у набагато ширшому форматі... Але одну придибенцію розкажу.

Це було наприкінці семидесятих. Я працював у "Перці". У відрядження часто їздив своїм "Запорожцем". Повертаюся з Житомира. Зупинився біля поста ДАІ, бо щось у багажнику калатало. Інспектор ходить неподалік, але до мене не наближається. Та тільки я рушив, він макогона мені на капот: стоп!

- Документи!

Я прикинувся чоботом:

- Які?

- На право управлєнія транспортним средством...

- А для чого?

- Ви нарушілі правіла дорожного двіжєнія...

- А чим?

- Ви не прив'язани прив'язним ремнем...

Це ж, клятий, стояв - приглядався, чи я прив'яжуся.

- А мені не можна, - кажу. - В мене лоскоти в грудях...

Стоїть. Очі, як сорочині яйця. Аж чути, як в голові скрипить:

- А справка у вас єсть?

- Немає. А у вас лоскоти є?, - питаю спокійно. - То підіть до лікаря, нехай дасть справку... Це ж не хвороба... Буду чухати груди - можу зробити аварію...

- Но надо что-то дєлать...

- Треба. Підкажіть що? Генералів питав - і ті не знають...

Думає, думає. Відчуваю, що йому тяжче, ніж мені:

- Надо что-то дєлать... Вот я вам повєріл, я вас отпускаю... Но найдьотся дурак і нє повєріт вам...

- Якщо порівняти вчорашні дні із сьогоденням, то коли було більше матеріалу для гумору і сатири?

- Матеріалу вистачало і вистачатиме. Думаю, що його достатньо й на небесах. Бо для чого туди забирали б сатириків? А у вирі історії, як і в звичайному річковому вирі, сміття завжди більше... Та міняється світ - міняються проблеми...

Колись стриженим "під барабан" ходив криміналітет. Як тільки хтось потрапляв у міліцію, його одразу ж стригли - шукали роги. Тепер "під барабан" стрижуться, в основному, новоспечені скоробагатьки. Аби показати, що рогів у них нема. І вони може й не ангели, але не такі вже грішні. Правда, Ваня Молдаван запевняє, що пройшла мутація. І в деяких видів гомо... роги ростуть всередину голови... Тому, мовляв, "для ума - місця нема"...

- Ви є автором книги з промовистою назвою "Українці мої, українці..." ("Сумні роздуми веселого чоловіка"). Як виник її задум і чого в ній більше: сатири чи печалі?

- "Українці мої, українці"..., як і "До Батька", "Наша ментальність" та інші подібні твори - це біль. Він ніколи не планується , не задумується. Якби не було болю, не було б стогону... Але в мене не стогін, не плач, не скигління... Згадані та інші твори подібного плану - моя громадянська позиція, пропонований вихід, застереження українцеві: "Не стогни! Не скигли! Не спи... Не надійся на манну ні з Москви, ні з Вашингтона, ні з небес. Бери в руки віника - і починай від власного порога..." А паршуків, які заважають, став на місце або виставляй з хати...

- Під час однієї з наших поїздок Кіровоградщиною (на Шевченківські свята) ви випадково забули в автобусі свою панамку. Я знайшов її. Ви тоді пожартували: мовляв, без неї не могли б писати. Чи маєте якісь талісмани, чи вірите в прикмети, забобони, які допомагають або ж заважають писати?

- З панамкою - жарт. Я, до речі, її в Кіровограді тільки придбав, бо нестерпно пекло сонце... Талісмани, забобони - не моє. Я вірю у талісман здорового глузду. Коти, які перебігають мені дорогу, заслуговують похвали і шани. Бо вони мені вірять. Коли людина з порожнім відром переходить дорогу - не страшно. Страшно, коли переходить дорогу людина з порожньою головою... А ось сни, які мені сняться, часто збуваються. Як тільки присниться один "колега", що подає руку для привітання, знаю: або написав черговий пасквіль на мене, або комусь замовив, або ж чимось іншим напакостив...

- Які рукописи сьогодні на робочому столі у Євгена Дударя?

- Рукописи, рукописи... їх стільки у мене початих... Одні на робочому столі, інші - у запасному мішку. Я, слава Богу, не працюю у жанрі великої прози, тому й рукописи мої не залежуються. Вони час від часу вискакують у періодиці. А це ось з дня на день вискочать окремою книжкою "Чума в Україні"... Йдеться там не про "свинячий грип", а про свинячі звички - де жити, там і паскудити...

- Що хотіли б побажати читачам "Урядового кур'єра"?

- Я звик прокидатися раненько. Якось телефоную знайомому. Поговорили. Передай, - кажу,- привіт дружині.

- Досить, - обірвав він.-Я рік тому вже передав...

- Що сталося? - стривожився я...

- Нічого трагічного... Слава Богу, вижив... Але... Ти колись зателефонував отак ранесенько. Я зауважив: дружина тобі ніколи не пробачить, що ти мене висмикнув від неї із ліжка. Ти ж сказав: "Повернися до дружини. Виконай свій чоловічий обов'язок так, як ще ніколи не виконував і скажеш, що це - привіт від Дударя...". Я постарався... Але наступного ранку вона ледь прокинулася: "А що? Дудар привіт сьогодні не передавав?" І так щодня. Поки я не збрехав, що ти виїхав за кордон і привіти передаватимеш лише по великих святах... То читачам і читачкам "Урядового кур'єра" бажаю, аби вони завжди мали настрій, сили і бажання передавати одне одному "привіти від Дударя...". Аби демографічне становище в нашій державі поліпшувалося. Щоб діточки народжувалися частіше - здорові, щасливі, росли розумними, працьовитими, веселими на радість батькам і на славу Україні...

НАШЕ ДОСЬЄ

Євген Дудар - письменник-сатирик, публіцист, Заслужений діяч мистецтв України, лауреат міжнародної премії імені П. Орлика, премій імені О. Вишні, імені


М. Годованця, імені П. Сагайдачного, імені І. Кошелівця, імені В. Косовського. А ще - славнозвісної Нобельської (прохання уважно вчитатися в назву). До того ж за боротьбу своїми творами з тоталітарними режимами нагороджений "Золотою медаллю Тараса Шевченка" (Спілка визволення України, Австралія). Має орден Ярослава Мудрого 5-го ступеня, медаль міжнародної рейтингової академії "Золота фортуна", почесну відзнаку Міністерства культури і туризму України. Автор 22 збірок сатири та гумору. Його твори перекладені багатьма мовами світу.

05.12.2009
Переглядів: 2948 | Додав: NONAME | Теги: твори, ДПА, біографія, Творчість, дрю, поети, україна, Євген Дудар, поеми, 2012 | Рейтинг: 10.0/10
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
 
Ваш логин: Ваш пароль: