Початкову освіту Павло Русин з Кросна здобув, очевидно, у рідному місті. 1491 р. юнак записався до Краківської академії. Скільки часу провчився там, невідомо. 1500 р. починає навчання у Грейфсвальдському університеті (Померанія). Проте не знайшов відповідної суми грошей, щоб заплатити за здачу екзаменів на ступінь бакалавра. Можливо, причиною цього стала якась родинна драма, пов'язана з другим одруженням батька, про яке дізнаємося із судового акта 1516 р.
1506 р. кроснянин отримав у Краківській академії ступінь магістра вільних мистецтв і там-таки майже десять років (з перервами) тлумачив римських письменників. Як видно із списків лекцій, магістр Павло коментував «Фарсалії»Лукана, «Про викрадення Прозерпіни»Клавдіана, «Героїди»Овідія, «Сатири»Персія, «Листи»Сенеки, «Ене'їду»Вергілія.
Згуртувавши навколо себе молодих літераторів (Яна Вислицького, Олександра Сухтена, Яна Дантишка), Павло Русин створив власну поетичну школу й заклав підвалини ренесансної латиномовної поезії Речі Посполитої. Учні вшановували свого наставника теплими віршованими рядками й присвятами. Ян Вислицький іменував його «окрасою руських мужів... і гордістю сарматських неосвічених країв».
Поетична творчість і викладацька діяльність, мабуть, приносили магістрові велику втіху, але його матеріальне становище залишалося скрутним. Академія мало цінувала свого поета, якщо, викладаючи в ній, він не мав коштів на оплату жит\ла. У «Ректорських актах»збереглися дані, що 1508 р. кроснянинові довелося віддати в заставу Анні Бруневській та її чоловікові 43 томи праць античних класиків, яких він довго не міг викупити. Фінансова скрута примушувала Павла Русина переривати лекційні курси та їздити до Угорщини (в 15081511 і 1514-1515 рр.)»Поет, за власним визнанням, вдавався до цього, «гнаний лютою чумою»і «в пошуках благополуччя».
Під час однієї з таких поїздок магістрові пощастило здобути прихильність угорського магната Габріеля Переньї і видати його коштом 1509 р. у Відні збірку своїх віршів з довгою, за тодішнім звичаєм, назвою: «Павла Русина з Кросна, магістра вільних мистецтв і дуже приємного поета, панегірики до божественного Владислава, найзвитяжнішого короля Паннонії, і святого Станіслава, славнозвісного єпископа і мученика Польщі, та багато інших пісень на додаток, складених не без великої приємності».
Один із примірників цієї поетичної збірки зберігається у відділі стародруків Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника ПАН України. Важко визначити, як і коли він потрапив до львівських книгозбірень. Можливо, було це наприкінці XIX ст., коли у Львові жив і працював дослідник і видавець творів Павла Русина Б. Кручкевич, чи значно раніше, невдовзі після виходу книги у світ.
Сліди поета згубилися наприкінці 1517 р. на Сончі, коли він наступного разу вирушив до Угорщини, рятуючись від спалаху чуми у Кракові. Втекти не вдалося: смерть наздогнала його в дорозі.
Кроснянин, немов передчуваючи, що й сам загине від епідемії, у своїх творах не раз прохав святих прогнати «пошесть, яка загрожує холодним мечем, тріумфує сьогодні на конях і всім приносить смуток». У «Елегійному пентаметрі до Діви Марії, щоб прогнала люту чуму»поет докладно описує моровицю, стверджуючи, що коли не прийде на допомогу Богородиця, на світі не залишиться жодної живої душі.
Павло Русин з Кросна зібрав цінну бібліотеку, яка після його смерті стала надбанням Краківської академії. На деяких книгах рукою власника написано «Павла Русина з Кросна».
Основні твори: поезії «Похвала поезії», «Елегія», «Промовляє книга», «Похвала Валерію Максиму», «Про прихід зими», «До книжечки»та ін.
