Першою книжкою Р. Андріяшика став роман «Люди зі страху»(1966). Головний герой роману — учасник Першої світової війни. Захищаючи політичні амбіції Австро-Угорської імперії, він переживає безглузду й абсурдну для українця війну.
Так само і герой роману «Додому нема вороття»(1976) Оксен Супора, сторонній, чужий воюючому світові гуцул, мріючи про надійно влаштоване життя, з усіх сил прагне вижити.
У романі «Сад без листопаду»(1980) письменник своєрідно осмислює проблему людини у світі війни. Герой твору — сучасник автора, звільнений в запас офіцер Радянської армії, що став заложником атомної зброї, жертвою ядерного опромінення. Р. Андріяшик одним із перших в українській літературі замислюється над людськими жертвами підпільної атомної війни. Людство, стверджує письменник, живе передчуттям нової руйнації.
Однією з наскрізних проблем творчості письменника є переживання національного почуття. У романі «Люди зі страху»автор спирається на події 1916-1919 рр. в Західній Україні, позначені розпадом Габсбурзької імперії, проголошенням і крахом Західноукраїнської Народної Республіки.
Бридкий, «темний», «гадючкуватий», з перекошеним ненавистю лицем, Онисим Невечір, хотів того автор чи ні, неадекватно характеризує національно-визвольний рух у Західній Україні. Подібну ж місію виконає в «Саді без листопаду»Юрій Верхоляк. Так, власне, завершується розпочата в першому романі критика «буржуазних націоналістів». Але це буде вже у 80-х. А посередині цього періоду в журналі «Прапор»(1969) був опублікований роман «Полтва». У переробленому варіанті твір вийшов у 1982 р. під назвою «Думна дорога».
Написаний на хвилі національного відродження, роман «Полтва»був несподіваним ударом по тоталітаризму. Офіційна критика одразу відреагувала на це. Зазнавши політичних звинувачень, Андріяшик змушений був піти на певний компроміс зі своїми переконаннями.
У середині 70-х років письменник, прислухаючися до соціального замовлення «відтворювати героїчні будні робітничого класу», видає «Кровну справу»(1978) — роман компромісний, прямолінійний. У потоці тодішньої «виробничої прози»твір вирізнявся своєю художністю.
Наприкінці 80-х Р. Андріяшик публікує роман «Сторонець», де створює художній портрет Юрія Федьковича, офіцера цісарської армії і німецького римотворця. На рідній землі, куди після військової служби повернувся на спочинок, у «безгомінному запусті»Сторонця-Путилова, Федьковичу судилося стати українським письменником.
Основні твори: романи «Сторонець», «Полтва», «Кровна справа».