Єлеазар закінчив початкову школу при монастирі, вступив до Києво-Могилянського колегіуму. У роки навчання Прокопович був одним із кращих учнів, добре опанував церковнослов'янську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, вивчав твори європейських філософів.
Після смерті дядька, Феофана Прокоповича, його підтримував київський митрополит Варлаам Ясинський. 1698 р. Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до ВолодимирВолинського уніатського колегіуму, живе у Базиліянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея.
Уніатський володимир-волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія, в якій готували богословів для поширення католицтва серед прихильників східного православ'я.
У Римі Єлисей користувався ватиканською бібліотекою, вивчав твори древніх латинських та грецьких філософів, істориків, пам'ятки старого й нового Рима тощо.
28 жовтня 1701 р. Прокопович залишає Рим, не закінчивши повного курсу академії. Пішки проходить Францію, Швейцарію, Німеччину, деякий час студіює в місті Галле, де знайомиться з ідеями реформаторства.
У1704 р. учений повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить епітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім'я Феофана в пам'ять про свого дядька.
31705 р. Прокопович викладав риторику, поетику та філософію у Києво-Могилянському колегіумі, уклав курс поетики та риторики, написав трагікомедію «Володимир», присвятивши її гетьману Івану Мазепі. Водночас пише й виголошує богословсько-філософські проповіді.
У 1707 р. письменник стає префектом Києво-Могилян ської академії. 1711р. його беруть у складі почту царя Петра І в Прутський похід, під час якого в Яссах він виголошує з нагоди річниці Полтавської битви проповідь. Після повернення до Києва Феофана Прокоповича призначено ректором КиєвоМогилянської академії та професором богослов'я. Водночас він стає ігуменом Братського монастиря.
У1716 р. за бажанням Петра І Прокопович переїжджає до Петербурґа.
У 1718 р. він призначений єпископом псковським і нарвським, стає наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги «Апостольська географія», «Коротка книга для навчання отроків», «Духовний регламент».
У1721 р. Прокопович призначений віце-президентом найсвятішого синоду, головою якого був виходець з України Стефан Яворський. 1724 р. Феофан за наказом царя пише указ про устрій чернецтва, бере активну участь у здійсненні реформ у Росії.
У 1725 р. Прокоповича призначено архієпископом новгородським і першим членом синоду, фактично главою Російської Православної Церкви. Він бере участь в організації Російської Академії наук, очолює так звану «учену дружину»діячів культури, до якої належали Татищев, Кантемир та ін Останнє десятиріччя життя Ф. Прокопович майже залишив діяльність вченого, зазнавав переслідувань з боку противників петровської політики.
19 вересня 1736 р. Ф. Прокопович помер у Новгороді, похований у новгородському Софійському соборі.
Прокопович — автор юридичних, педагогічних, літературно-теоретичних праць («De arte poetica»). Основні твори: драма «Володимир».
