Закінчивши Другу Київську класичну гімназію (1920), митець вступив на медичний факультет Київського університету, де провчився лише рік. Згодом два місяці провів в Інституті зовнішніх відносин. Служив на залізниці, працював редактором і сценаристом кінофабрики, співпрацював з редакцією газети «Більшовик».
У1920 р. Гео Шкурупій дебютував у літературно-мистецькому альманаху «Гроно»прозовим твором «Ми». Захоплений авангардним мистецтвом, письменник також виступає з теоретичними статтями про футуризм, бере участь у літературних дискусіях.
Перші збірки його поезій — «Психотези. Вітрина третя»(1922) та «Барабан. Вітрина друга»(1923), написані в стилістиці футуристичної поетики. У них переважає суспільно-політична тематика, що в добу революційної романтики позитивно сприймалося читачами. Проте захоплення футуризмом минуло у Шкурупія досить швидко.
Уже в 1924 р. поет висловлюється за об'єднання своєї організації з «Гартом», підтримує групи М. Ялового та О. Слісаренка, які відійшли від утрупування М. Семенка.
У1925 р. виходить збірка Г. Шкурупія «Жарини слів», яка засвідчила, що «футуристична бравада дедалі більше обертається неоромантизмом». Того ж року Г. Шкурупій дебютує як прозаїк книгою гостросюжетних оповідань «Переможець дракона». Інші збірки оповідань письменника: «Пригоди машиніста Хорна»(1925), «Монгольські оповідання»(1930).
Виходять також збірки віршів «Море»(1927), «Длядрузівпоетів — сучасників вічності»(1929); поема «Зима 1930 р.»(1934); романи «Двері в день»(1929), «Жанна-батальйонерка»(1930), «Міс Андрієна»(1934).
Розрив Гео Шкурупія з футуризмом виявився нетривалим: у 1927 р. він повернувся до авангардного футуризму.
У 1930 р. Г. Шкурупій очолює київську філію «Нової генерації»та стає редактором її друкованого органу — «Авангарду-альманаху пролетарських митців „Нової генерації"«(вийшло два номери). На сторінках цього журналу вперше було надруковано-кіносценарій О. Довженка «Земля», репортаж О. Близька «Поїзди їдуть на Берлін», вірші І. Маловічка, П. Мельника, Ю. Палійчука, статті К. Малевича, М. Ушакова та ін.
З грудня 1934 р. Шкурупія заарештовано за звинуваченням у приналежності до «київської терористичної організації ОУН». У справі Г. Шкурупія було проведено два судових засідання військового трибуналу, на яких він категорично заперечував висунуті звинувачення, також подав письмову заяву-скаргу на неправомірні методи слідства.
Після першого суду справу було повернуто на додаткове розслідування. На другому судовому засіданні військового трибуналу Шкурупій знову доводить свою невинність і конкретними аргументами намагається спростувати звинувачення. Проте радянський «найсправедливішийусвіті»суд виніс вирок: 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах з конфіскацією майна. Дружину з сином Георгієм як родину ворога народу виселили з Києва. Г. Шкурупій відбував покарання в Соловецькій тюрмі.
25 листопада 1937 р. його справа переглянуто й винесено новий вирок: розстріл. Вирок виконано 8 грудня 1937 р., що засвідчено відповідним актом.
Основні твори: збірки поезій «Психотези. Вітрина третя», «Барабан. Вітрина друга», «Море», поема «Зима 1930 р.», збірки оповідань «Пригоди машиніста Хорна», «Монгольські оповідання», роман «Двері в день».