Закінчивши філософський факультет спочатку Віденського (1907-1908), а потім Львівського (1908-1910) університету, Курбас присвятив себе театрові. Протягом кількох років він набував акторського досвіду в різних провінціальних містах. Тільки 1916 р. він вступив до театру Садовського в Києві. Від цього моменту після створення експериментальної театральної студії почалась його справжня мистецька кар'єра. Праця в цій студії придалася йому два роки пізніше під час організації «Молодого театру». У цьому театрі Курбас виступав як режисер-новатор: вистави «Цар Едіп»Софокла, «Горе брехунові»Грільпарцера, «Кандіда»Бернарда Шоу, «Затоплений дзвін»ГергартаГавптмана, «Тартюф»Мольєра, «Господиня готелю»Карло Го л ь доні, «Ревізор»та «Одруження»Гоголя, «Дядя Ваня»Чехова, «Макбет»Шекспіраі, ясна річ, низка творів українських авторів, таких як «Гайдамаки»за Шевченком, «Чорна Пантера»Винниченка, «Украдене щастя»Франка тощо.
У «Молодому театрі»Курбас уперше втілив у життя свої ідеї розвитку театру. Він рішуче виступав проти театрального реалізму (наприклад, як у К. Станіславського), що, згідно з його переконаннями, придушував актора. Курбас намагався позбутися рутини, об'єднуючи в одне ціле ритміку й пластику дикції, міміку й акробатичну гнучкість акторів. А декорації та костюми творили чудо у фресках кольорових форм відповідно до стилю п'єси: античного, романтичного, експресивного, символічного або конструктивістичного.
Йосип Гірняк, один із чільних акторів «Березоля», передавав слова, які часто повторював Курбас на початку 20-х років: «Тепер, коли ми не маємо талановитих драматургів та високоякісних п'єс, вирішальна роля в творчому процесі театру належить режисерові. Справжній режисер — не лише організатор, але й інтерпретатор. Режисер інтерпретує не лише життя, а й автора. В разі розходження режисера з автором, він має право і повинен п'єсу виправити, донести до потрібного йому звучання. Тоді допустимі скорочення, перестановки дійових акцентів, перетрактовка сценічних ситуацій, характерів, додатки режисерських інтермедій, прологів та епілогів».
Курбас надавав величезної ваги професійному формуванню акторів і режисерів. Для цього він виробив систему навчання акторів, основану на культурі мови й жеста, встановлюючи правила стилю, форми, точності експресії, ясності кожного руху тіла, потенційної важливості пауз серед речення, динаміки мотивованих ситуацією контрастів, обов'язкового вживання технічних прийомів. Курбас вимагав від кожного актора концентрації, щоб він заходився загальною ідеєю вистави, збагнув внутрішні чинники дії та глибокі переживання дійових осіб. З початку березня 1922 р. з числа молодих співробітників було створено під керуванням Курбаса першу «Експериментальну студію».
Курбас виховав плеяду відомих діячів театру: акторів (В. Чистякова, Л. Гаккебуш, С. Федорцева, Д. Антонович, Н. Крушельницький таін.), режисерів (Б. Балабан, В. Василько, В. Скляренко та ін.).
У 1922 р. Курбас заснував мистецьке об'єднання «Березіль», художнім керівником якого був до 1933. Відразу ж «Березіль»посів центральне місце в театральному житті України. Пізніше, вже після переїзду «Березоля»до Харкова, Курбас їздив з усією трупою на гастролі, щоб показати свої нові вистави в Києві, Одесі, Тбілісі.
У 1925 р. Курбас був в апогеї своєї слави. У ці роки «Березіль»став державним театром. Його новий статус вимагав від акторів найвищої професійної майстерності, а від його керівника — підбору високоякісного репертуару.
Репертуар «Березоля»збагатився п'єсами Миколи Куліша (1892-1942): «Комуна в степах»(1925), «Народний Малахій»(1928), «МинаМазало»(1929), «97»(1930)і «Маклена Граса»(1933).
Курбас набув такої слави в Україні, що інші режисери, які зовсім не поділяли його ідей про театральне мистецтво, імітували його сценічні композиції, переписували музичний акомпанемент, повторюючи постановки, що мали великий успіх, як, наприклад, інсценізація «Гайдамаків»за Шевченком.
З 1926 р. «Березіль»осів у Харкові, де Курбас продовжував режисерську працю.
З кінця квітня до початку червня 1927 р. режисер їздив за кордон: до Чехо-Словаччини, Німеччини й Австрії. У Празі він влаштував конференцію для подання інформації про мистецьке життя України. Ця подорож дала йому змогу побачити все, що робилося в авангардних театрах і зробити висновки, корисні для власної праці.
Однак, незважаючи на свій мистецький престиж, «Березіль»і його керівник Лесь Курбас були політично приречені, бо їхнє мистецтво було непотрібне, а то й незрозуміле керівним верхам. Митцям «Березолю»довелося пережити тяжкі хвилини на сесії художньо-політичної наради, що відбулася в Харкові у вересні 1930 р. Різка критика «Березоля»оберталася довкола одного дразливого питання: про брак визначеної політичної настанови й відсутність п'єс, які відбивають класову боротьбу, показуючи позитивні наслідки соціалістичного життя.
У 1933 р., коли Курбас готував до постави ще одну п'єсу Куліша («Патетичну сонату»), її заборонила політична цензура. Політична кампанія проти режисера наростала й скінчилася його вигнанням наприкінці 1933 р. з «Березоля», а згодом арештом й засланням до концентраційних таборів.
Уряд навіть змінив назву театру «Березіль»: він став називатися Державним драматичним театром ім. Т. Шевченка. А з початком 1934 р. взагалі було заборонено вживати в мистецтві форми, які мали будь-що спільне з новаторськими естетичними шуканнями.
