Початкову освіту майбутній письменник здобув у земській чотирирічній школі, екстерном закінчив гімназію, після чого вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, звідки був виключений як активний учасник революційного руху.
Уроки Першої світової війни перебував рядовим на фронті. За революційну агітацію в царській армії був засуджений до страти, але втік за кордон.
У Сан-Франциско О. Скрипаль-Міщенко став кореспондентом соціал-демократичної газети «Нова рада». В Україну він повернувся у 1918 р., а через рік вступив до КП(б)У. Працював редактором газети «Галицький комуніст». За пропагандистську роботу на Галичині потрапив до варшавської в'язниці.
З 1920 р. Досвітній був політкомісаром і головним редактором літературно-агітаційного поїзда «Більшовик». Крім того, він редагував газети «Хліб і залізо», «Большевик в пути», «Селянська правда»і «Зірка»(Катеринослав). В останні роки життя виконував обов'язки головного редактора сценарі ного відділу ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління), голови Українського товариства драматургів і композиторів.
Уривки з романів і повістей, оповідання, фейлетони, літературно-критичні статті Досвітній друкував в журналах «Вапліте», «Червоний шлях», «Літературний ярмарок», «УЖ», «Шквал», та ін. Він належав до літературних організацій «Плуг», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.
Досвітній — автор багатьох публіцистичних книг, художніх оповідань та повістей: «Новели»(1920), «Тюнгуй»(1924), «На чужині», «Чия віра краща?»(1925), «Алай»(1924), «Гюлле»(1927), «Нотатки мандрівника»(1929), «На плавнях», «Піймав», «Постаті», «Сірко»(1930), «На той бік»(1931), «Новели»(1932). Його перу належать романи «Американці»(1925), «Хто?»(1927), «Нас було троє»(1929), «Кварцит»(1932).
Твори О. Досвітнього видавалися російською, англійською, німецькою та іншими мовами.
7 грудня 1933 р. помічник уповноваженого слідчої групи секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Гольдман, розглянувши матеріали, що звинувачували О. Ф. Досвітнього у «приналежності до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити Радянську Владу», ухвалив: «вибрати і Ц запобіжним заходові проти уникнення ним суду і слідства — утримання під вартою в спецкорпусі ДПУ».
19 грудня 1933 р. Досвітнього було заарештовано в Харкові. Слідство провадив уповноважений ДПУ УРСР Грушевський, який до згаданих звинувачень додав «участь у терористичній діяльності», зокрема підготовку замаху на Постишева.
На черговому допиті 29 грудня 1933 р. Досвітній «визнав»себе приналежним до контрреволюційної організації, а 10 січня 1934 р. звернувся до слідчого із заявою, де нібито засуджував свої «злочини»і просив дати можливість «відданою роботою на соціалістичному будівництві довести свою відданість великій справі партії і Радянській владі».
В обвинувальному висновку слідчий запропонував судовій трійці ув'язнити підсудного у виправно-трудові табори на 10 років. Заступник прокурора ДПУ УРСР наклав свою резолюцію, в якій запропонував «вищу міру соціального захисту». З березня 1934 р. колегія ОДПУ винесла вирок — розстріл. 11 листопада 1934 р. письменника розстріляли.
На клопотання дружини письменника і за протестом прокурора військовий трибунал Київського військового округу 25 травня 1955 р. скасував постанову колегії ОДПУ від 3 березня 1934 р. і припинив справу через відсутність складу злочину.
Основні твори: оповідання та повісті «Новели», «Тюнгуй», «Начужині», «Чия віра краща?», «Алай», «Гюлле», «Нотатки мандрівника», «Наплавнях», «Піймав», «Постаті», «Сірко», «На той бік», «Нас було троє», романи «Американці», «Хто?», «Кварцит».
