Народився Павло Филипович 2 вересня 1891 р. в с. Кайтанівці на Київщині (тепер Черкаська область) у родині священика. Середню освіту здобув у відомій Колегії Павла Ґалаґана, яку закінчив у 1910 р. Того ж року вступив до Київського університету на правознавчий факультет. Провчившись рік, перейшов на історико-філологічний факультет слов'яно-руської філології.
Писати почав рано, навчаючись ще у колегії. Перші твори, написані російською мовою, друкує в російських журналах «Вестник Европм», «Жатва», «Заветьі»під псевдонімом Павло Зорев.
3 1917 р. Филипович працює на посаді приват-доцента в Київському університеті, протягом 1920-1933 рр. — професором, викладачем історії літератури.
За час, коли у 1919 році в «Музагеті»з'явилися перші, написані українською мовою, вірші, Павло Филипович видав поетичні збірки «Земля і вітер»(1922 р.) та «Простір»(1925 р.).
Збірка «Земля і вітер»— це лірика зрілого художника. Вона багата на прикмети сучасного життя поета. Тяжіння до простоти та ясності лежить в основі його метафоричних образів.
Для поетики та естетики Павла Филиповича характерна людяна сутність його лірики, філософське освоєння фольклорного різноманіття української народної творчості. Поет однаково уважний і до історичного досвіду людства, і до навколишнього життя.
Павло Филипович до останнього часу майже не був відомий як літературознавець і критик. Його літературознавчі дослідження про Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку, О. Олеся, М. Коцюбинського зібрані у книжці «Література»-, що з'явилась «як поклін українського громадянства на еміграції в Австралії».
Восени 1935 р. Филипович був безпідставно заарештований, звинувачений у причетності до терористичної групи і засуджений до страти. Потім вирок був змінений на десятирічне ув'язнення. Але життя його обірвалось раніше: є припущення, що в листопаді 1937 р.
Основні твори: поетичні збірки «Земля і вітер»та «Простір».