Кость Буревій (1888-1934)
Псевдоніми — Едвард Стріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нехтенборенг.Кость Степанович Буревій народився 2 серпня 1888 р. в с. Великі Меженки на Воронежчині в українській родині. Світосприйняття майбутнього митця формувалося у російськомовному середовищі. Батько Костя, Степан Буревій, мав багато дітей і мало землі, тому Кость зміг закінчити тільки сільську чотирирічну. Подальшу освіту він здобував самотужки, переважно в тюрмі та на каторзі.
У 15-літньому віці К. Буревій став членом російської Партії соціалістів-революціонерів і кореспондентом нелегальних російських есерівських газет, оскільки Воронеж на той час був визнаним центром есерівського руху.
Під час першого заслання К. Буревія за революційну діяльність його товариші (переважно студенти), що були в захопленні від таланту простого сільського парубка, допомогли йому підготуватися до гімназійного іспиту на атестат зрілості. Тоді ж він вивчив польську та французьку мови. Увесь час, що провів К. Буревій у місцях позбавлення волі, він багато читав. Після другого заслання вчився на Вищих комерційних курсах у Петербурзі.
Буревій був активним діячем обох революцій — 1905 і 1917 рр. У 1905 р. він був заарештований за участь в аграрних заворушеннях. Арешт наблизив Буревія до підпілля й до участі в замаху на воронезького генерал-губернатора. У 1907 р. Кость став членом Острогорського повітового комітету ПСР.
У1911 р. вдруге заарештований Буревій потрапив на лаву підсудних. Вироком суду він був засланий в Олонецьку губернію на острів Большой Куганаволок.
У липні 1914 р. стався третій арешт. Спочатку на Буревія чекала Петербурзька тюрма, а потім заслання на Єнісей (Східний Сибір). Звідти К. Буревій втік за допомогою Григорія Петровського (майбутній президент Радянської України). Красноярськ, Москва, і знову Петербург, де він став організатором робітничого забезпечення — лікарень, страхкас, страйкових комітетів. Підпілля, постійна зміна паспортів, помешкань, прізвищ... Участь у підготовці замаху на Кабінет міністрів. Водночас Буревій навчався на вищих комерційних курсах. У жовтні 1916 р. — четвертий арешт і заслання до Сибіру на 5 років. Довгі арештантські етапи, той самий Туруханський тракт і глуха сибірська тайга. Підготовці нової втечі зашкодила лютнева революція 1917 р.
У березні К. Буревій за амністією повертається додому. З весни до осені 1917 р. він перебував у Воронежі, де виконував обов'язки голови ради робітничих солдатських і селянських депутатів, члена губкому ПСР, депутата Всеросійських установчих Зборів, члена бюро есерівської фракції Зборів. Четвертий з'їзд ПСР у грудні 1917 р. обирає його членом Центрального Комітету Партії соціалістів-революціонерів. Він активно бореться проти більшовицької диктатури, стає одним із керівників повстання на Поволжі, організовує групу «меншість ПСР», яка проіснувала до 1922 р.
У цей час Буревія було вперше заарештовано органами ЧК. Переконавшись, що демократичні сили неспроможні протистояти диктаторському режимові «всеімперства», на межі 1922-23 рр. Буревій припиняє активну політичну діяльність. У цей період він закінчує книги «Колчаківщина», «Поэт белого знамени», «Распад». Певний час письменник працював редактором-економістом у «Сільгоспсоюзі», звідки вийшов на пенсію через інвалідність (туберкульоз кісток).
Родину (дружину Клавдію і дочку Оксану) письменник утримував тільки літературними гонорарами.
У 1925 р. у «Червоному Шляху»з'явився уривок із його роману «Хами», а також нариси про життя чисельної української колонії в Москві, про Український клуб, про пов'язану з «Березолем»Українську театральну студію (в ній Кость Степанович викладав історію театру), про видавництво «Село і місто», в організації якого Буревій відіграв провідну роль.
У 1925 р. далекий від справжнього розуміння українського питання, К. Буревій втрутився в літературну дискусію, написавши книжку «Європа чи Росія», в якій виступив опонентом Миколи Хвильового, закидаючи останньому ідеалізацію Європи й недооцінку вартості російської художньої літератури. Ця праця викликала рішучий протест Хвильового (див. його памфлет «Апологети писаризму»).
Об'єктом безкомпромісної сатири Буревія став і панфутуризм, лідером якого був М. Семенко. Панфутуристи з більшою затятістю, ніж партія виступали проти неокласиків і ваплітян як «буржуазних націоналістів». У пародійній «Зозендропії»Кость Буревій виводить міфічний образ Едварда Стріхи — тип радянського кар'єриста, що їздить дипкур'єром уряду СРСР по лінії Москва — Париж й пише ультраліві комуністичнофутуристичні вірші. Формально це була пародія на «комункультівський панфутуризм», фактично ж — сатирична пародія на більшовицький лад та пропаговану ним пролетарську літературу і критику. Твір автор підписав ім'ям свого літературного персонажа — Едвард Стріха. Цікаво, що М. Семенко повірив у те, що Едвард Стріха реальний футурист і дипкур'єр, а не вигаданий герой, і впродовж 1927-1928 рр. друкував у своєму журналі нищівні пародії практично на самого себе.
З часом з-під пера «Едварда Стріхи»з'являються й інші гострі сатиричні твори: театральні ревю для «Березоля»«Опортунія»(1930) та «Чотири Чемберлени»(1931). Останні твори не залишаються непоміченими в ЦК партії, і партійна критика починає методично розвінчувати відступника від партійної лінії — Едварда Стріху. Коли ж з'ясувалося, що Е. Стріхи як такого взагалі не існує, К. Буревій, щоб вивести з-під удару колег-журналістів, був змушений виступити з самокритичною заявою. Вона мала назву «Автоекзекуція»і підписана тим же псевдонімом — Едвард Стріха. Так в часи поголовної самокритики з'явилась пародія на неї.
У драмі «Павло Полуботок»(закінчена у 1928 р.) висвітлено трагічний період в історії України, що настав після виступу гетьмана Мазепи проти колоніальної політики Московщини.
У 1932—33 рр. письменник марно намагається знайти роботу в Україні. Час від часу під псевдонімами «Варвара Жукова»або «Нахтенборген»йому вдається надрукувати якісь дрібні статті, а «в столі»накопичуються нові праці про театр та драматургію, без надії на публікацію лежать «Мертві петлі. Тюремні мемуари».
Пресинг влади та злидні стають аж надто відчутними, і у вересні 1934 р. Буревій залишає родину в Харкові та їде до Москви шукати заробітку і порятунку від арешту.
У жовтні родина отримала від нього листа, а далі — мовчанка, перервана урядовим повідомленням у більшості радянських газет за 11 грудня про арешт української групи «терористівбілогвардійців». Тих самих «двадцяти восьми», поміж яких, поруч з К. Буревієм, було згадано прізвища О. Близька, Г. Косинки, Д. Фальківського та інших. 13-15 грудня 1934 р. виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у Києві за звинуваченнями «в організації підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади»К. Буревія було засуджено до розстрілу.
Вирок було виконано 15 грудня 1934 р.
Основні твори: збірки поезій «Колчаківщина», «Поэт белого знамени», «Распад»; сатиричні та пародійні твори «Хами», «Зозендропія», «Опортунія», «Чотири Чемберлени», «Мертві петлі. Тюремні мемуари»; історична драма «Павло Полуботок»; монографії «Три поеми»(протворчістьП. Тичини, М. Семенка, В. Поліщука) й «Амвросій Бучма».
Кость Буревій (1888-1934)
Кость Степанович Буревій народився 2 серпня 1888 р. в с. Великі Меженки на Воронежчині в українській родині. Світосприйняття майбутнього митця формувалося у російськомовному середовищі. Батько Костя, Степан Буревій, мав багато дітей і мало землі, тому Кость зміг закінчити тільки сільську чотирирічну. Подальшу освіту він здобував самотужки, переважно в тюрмі та на каторзі.
У 15-літньому віці К. Буревій став членом російської Партії соціалістів-революціонерів і кореспондентом нелегальних російських есерівських газет, оскільки Воронеж на той час був визнаним центром есерівського руху.
Під час першого заслання К. Буревія за революційну діяльність його товариші (переважно студенти), що були в захопленні від таланту простого сільського парубка, допомогли йому підготуватися до гімназійного іспиту на атестат зрілості. Тоді ж він вивчив польську та французьку мови. Увесь час, що провів К. Буревій у місцях позбавлення волі, він багато читав. Після другого заслання вчився на Вищих комерційних курсах у Петербурзі.
Буревій був активним діячем обох революцій — 1905 і 1917 рр. У 1905 р. він був заарештований за участь в аграрних заворушеннях. Арешт наблизив Буревія до підпілля й до участі в замаху на воронезького генерал-губернатора. У 1907 р. Кость став членом Острогорського повітового комітету ПСР.
У1911 р. вдруге заарештований Буревій потрапив на лаву підсудних. Вироком суду він був засланий в Олонецьку губернію на острів Большой Куганаволок.
У липні 1914 р. стався третій арешт. Спочатку на Буревія чекала Петербурзька тюрма, а потім заслання на Єнісей (Східний Сибір). Звідти К. Буревій втік за допомогою Григорія Петровського (майбутній президент Радянської України). Красноярськ, Москва, і знову Петербург, де він став організатором робітничого забезпечення — лікарень, страхкас, страйкових комітетів. Підпілля, постійна зміна паспортів, помешкань, прізвищ... Участь у підготовці замаху на Кабінет міністрів. Водночас Буревій навчався на вищих комерційних курсах. У жовтні 1916 р. — четвертий арешт і заслання до Сибіру на 5 років. Довгі арештантські етапи, той самий Туруханський тракт і глуха сибірська тайга. Підготовці нової втечі зашкодила лютнева революція 1917 р.
У березні К. Буревій за амністією повертається додому. З весни до осені 1917 р. він перебував у Воронежі, де виконував обов'язки голови ради робітничих солдатських і селянських депутатів, члена губкому ПСР, депутата Всеросійських установчих Зборів, члена бюро есерівської фракції Зборів. Четвертий з'їзд ПСР у грудні 1917 р. обирає його членом Центрального Комітету Партії соціалістів-революціонерів. Він активно бореться проти більшовицької диктатури, стає одним із керівників повстання на Поволжі, організовує групу «меншість ПСР», яка проіснувала до 1922 р.
У цей час Буревія було вперше заарештовано органами ЧК. Переконавшись, що демократичні сили неспроможні протистояти диктаторському режимові «всеімперства», на межі 1922-23 рр. Буревій припиняє активну політичну діяльність. У цей період він закінчує книги «Колчаківщина», «Поэт белого знамени», «Распад». Певний час письменник працював редактором-економістом у «Сільгоспсоюзі», звідки вийшов на пенсію через інвалідність (туберкульоз кісток).
Родину (дружину Клавдію і дочку Оксану) письменник утримував тільки літературними гонорарами.
У 1925 р. у «Червоному Шляху»з'явився уривок із його роману «Хами», а також нариси про життя чисельної української колонії в Москві, про Український клуб, про пов'язану з «Березолем»Українську театральну студію (в ній Кость Степанович викладав історію театру), про видавництво «Село і місто», в організації якого Буревій відіграв провідну роль.
У 1925 р. далекий від справжнього розуміння українського питання, К. Буревій втрутився в літературну дискусію, написавши книжку «Європа чи Росія», в якій виступив опонентом Миколи Хвильового, закидаючи останньому ідеалізацію Європи й недооцінку вартості російської художньої літератури. Ця праця викликала рішучий протест Хвильового (див. його памфлет «Апологети писаризму»).
Об'єктом безкомпромісної сатири Буревія став і панфутуризм, лідером якого був М. Семенко. Панфутуристи з більшою затятістю, ніж партія виступали проти неокласиків і ваплітян як «буржуазних націоналістів». У пародійній «Зозендропії»Кость Буревій виводить міфічний образ Едварда Стріхи — тип радянського кар'єриста, що їздить дипкур'єром уряду СРСР по лінії Москва — Париж й пише ультраліві комуністичнофутуристичні вірші. Формально це була пародія на «комункультівський панфутуризм», фактично ж — сатирична пародія на більшовицький лад та пропаговану ним пролетарську літературу і критику. Твір автор підписав ім'ям свого літературного персонажа — Едвард Стріха. Цікаво, що М. Семенко повірив у те, що Едвард Стріха реальний футурист і дипкур'єр, а не вигаданий герой, і впродовж 1927-1928 рр. друкував у своєму журналі нищівні пародії практично на самого себе.
З часом з-під пера «Едварда Стріхи»з'являються й інші гострі сатиричні твори: театральні ревю для «Березоля»«Опортунія»(1930) та «Чотири Чемберлени»(1931). Останні твори не залишаються непоміченими в ЦК партії, і партійна критика починає методично розвінчувати відступника від партійної лінії — Едварда Стріху. Коли ж з'ясувалося, що Е. Стріхи як такого взагалі не існує, К. Буревій, щоб вивести з-під удару колег-журналістів, був змушений виступити з самокритичною заявою. Вона мала назву «Автоекзекуція»і підписана тим же псевдонімом — Едвард Стріха. Так в часи поголовної самокритики з'явилась пародія на неї.
У драмі «Павло Полуботок»(закінчена у 1928 р.) висвітлено трагічний період в історії України, що настав після виступу гетьмана Мазепи проти колоніальної політики Московщини.
У 1932—33 рр. письменник марно намагається знайти роботу в Україні. Час від часу під псевдонімами «Варвара Жукова»або «Нахтенборген»йому вдається надрукувати якісь дрібні статті, а «в столі»накопичуються нові праці про театр та драматургію, без надії на публікацію лежать «Мертві петлі. Тюремні мемуари».
Пресинг влади та злидні стають аж надто відчутними, і у вересні 1934 р. Буревій залишає родину в Харкові та їде до Москви шукати заробітку і порятунку від арешту.
У жовтні родина отримала від нього листа, а далі — мовчанка, перервана урядовим повідомленням у більшості радянських газет за 11 грудня про арешт української групи «терористівбілогвардійців». Тих самих «двадцяти восьми», поміж яких, поруч з К. Буревієм, було згадано прізвища О. Близька, Г. Косинки, Д. Фальківського та інших. 13-15 грудня 1934 р. виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у Києві за звинуваченнями «в організації підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади»К. Буревія було засуджено до розстрілу.
Вирок було виконано 15 грудня 1934 р.
Основні твори: збірки поезій «Колчаківщина», «Поэт белого знамени», «Распад»; сатиричні та пародійні твори «Хами», «Зозендропія», «Опортунія», «Чотири Чемберлени», «Мертві петлі. Тюремні мемуари»; історична драма «Павло Полуботок»; монографії «Три поеми»(протворчістьП. Тичини, М. Семенка, В. Поліщука) й «Амвросій Бучма».
