Псевдоніми — Арлекін, Віщий Олег, Ното, Sirius, Кіндратович, Микольчик. Криптоніми — М.В., К-ич М., М-У-ко та ін.
Микола Кіндратович Вороний народився 7 грудня 1871 р. на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська обл.) у сім'ї ремісника. Коли Миколі було півроку, родина переїхала до Харкова. Спочатку він навчався в Харківському, а потім у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки він перебував під наглядом поліції з забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Перші вірші почав писати, ще навчаючись у Харківському реальному училищі: у 1893 р. він надрукував свій перший вірш «Не журись, дівчино».
У 1895 р. Вороний виїхав за кордон і навчався спочатку у Віденському, а потім Львівському університеті на філософському факультеті. У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування світогляду і літературно-естетичних поглядів молодого поета.
М. Вороний працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. T. Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Він допомагав Франкові у виданні газет «Громадський голос»і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря».
31897 р. М. Вороний був актором театральних труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. У 1901 р. він залишив сцену, служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. У «Літературно-науковому віснику»Вороний опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, «який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур».
У1910 р. письменник оселився в Києві, працював у театрі М. Садовеького, викладав у театральній школі. Протягом 1911—1917 рр. видав збірки поезій «Ліричні поезії»(1911), «В сяйві мрій»(1913), «Євшан-зілля»(1917).
Після скасування УНР (Української Народної Республіки) М. Вороний не сприйняв радянської дійсності та у 1920 р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де здружився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом.
У 1921 р. у Варшаві М. Вороний видав збірку «За Україну!», невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. У 1926 р. він повернувся в Україну, займався педагогічною і театрознавчою діяльністю.
У 1934 р. письменник був репресований (йому не дозволялось жити в Києві), а 7 червня 1938 р. — розстріляний (хоча в деяких джерелах можна знайти інші дати і причини смерті М. Вороного, наприклад: «помер М. Вороний у 1942 році в окупованій гітлерівськими загарбниками Воронезькій області»або «помер М. К. Вороний 1940 р., місце і причина смерті невідомі»).
Вивчення архівів КДБ дозволило документально точно визначити, що Вороний проходив по груповій справі з традиційним для того часу формулюванням «за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації»і 29 квітня 1938 р. особлива трійка при НКВС Одеської області розглянула «справу тринадцятьох»і всім винесла вирок — «розстріляти».
Микола Вороний — неординарна постать в українській культурі. Він був поетом, перекладачем, критиком, істориком літератури, публіцистом, актором, режисером, редактором, дослідником національного театру, світової та вітчизняної драматургії, громадським діячем. Своєю творчістю М. Вороний обстоював думку про необхідність модернізації української літератури, орієнтації на Європу. У виданому ним альманасі «З-над хмар і долин»(Одеса, 1903) поряд з модерними поезіями були представлені твори поетів, які виступали проти декадансу, «чистого мистецтва»та інших течій у літературі і мистецтві, — І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки, М. Старицького, В. Самійленка тощо.
Основні твори: «Нудьга гнітить», «Євшан-зілля», «Блакитна панна», «До моря», «Уае уісііз!», «Інфанта», «Іванові Франкові (Відповідь на його Посланіє)», «Мавзолей», «Тине любиш мене...», «Зрада».
