У1845 р. майбутній письменник розпочав навчання в дядька Є. Трезвинського, вчителя Богуславського духовного училища. 1847 р. вступив до Богуславського духовного училища, після закінчення якого у 1853 р. продовжив навчання у Київській духовній семінарії.
Після духовної семінарії І. Левицький учителював у Богуславському духовному училищі. У 1861 р. він вступив до Київської духовної академії, закінчивши яку, дістав призначення на посаду вчителя російської словесності в Полтавській духовній семінарії. У 1866 р. письменник переїхав до Каліша, де працював учителем гімназії. У1867 р. він перевівся на педагогічну роботу в Седлець.
За сприяння Пантелеймона Куліша у львівському журналі «Правда»у 1868 р. під ім'ям Іван Нечуй були надруковані повісті «Дві московки»(його перша повість), «Гориславська ніч», оповідання «Рибалка Панас Круть».
Наступного року І. Левицький подорожував Швейцарією, а у 1873 р. переїхав до Кишинева на педагогічну роботу.
У 1874 р. у Києві було видано збірку його творів, куди увійшли роман «Хмари», оповідання «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі», «Запорожці».
У 1876 р. були написані повісті «Микола Джеря», «Бурлачка», у 1878р. — повість «Кайдашевасім'я».
У 1880 р. І. Левицький відвідав могилу Т. Шевченка, написав про нього нарис. Наступного року була створена повість «Старосвітські батюшки та матушки».
У 1884 р. письменник виїхав на лікування в Карпати, написав оповідання «Чортячаспокуса».
У зв'язку з постійним наглядом поліції І. Левицький був змушений залишити педагогічну діяльність і переїхати в 1885 р. до Києва.
Протягом 1886-1893 рр. були створені повість «Пропащі», легенда «Скривдженій нескривджені», повість «Над Чорним морем», оповідання «Афонський пройдисвіт», нарис «Українські гумористи і штукарі», повість «Навіжена», оповідання «Вітрогон», повість «Поміж ворогами».
Історичний роман «Князь Єремія-Вишневецький»(вперше надрукований у Харкові 1932 р.) був написаний у 18961897 рр., одночасно були надруковані повість «Не той став», оповідання «Старі гультяї».
У1903 р. були створені повісті «Неоднаковими стежками», «На гастролях в Микитянах», оповідання «Гастролі», у 1906 р. написані стаття «Українська поезія», оповідання «Київські прохачі», нарис «На Дніпрі»та інші, у 1908 р. — оповідання «Біда бабі Парасці Гришисі», «Біда бабі Палажці Солов'їсі»(надруковані 1909 р.).
Протягом 1910-1914 рр. І. Левицьким були створені оповідання «Вольне кохання», «Телеграма до Ірицька Бинди», нариси «Сільськастаршина бенкетує», «Апокаліпсична картина в Києві», «Мар'яна Погребнячка й Бейліс», «Уривки з моїх мемуарів і згадок».
Письменник помер 15 квітня 1918 р. у Києві, похований на Байковому кладовищі.
У Стеблеві з 1960 р. відкрито літературно-меморіальний музей письменника.
Основні твори: романи «Причепа», «Хмари», «Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський», повісті «Дві московки», «Микола Джеря», «Запорожці», «Кайдашева сім'я».