Після невдалої спроби продовжити навчання в Київській гімназії Кропивницький повернувся до Бобринця і вступив на службу до повітового суду.
З 1862 р. він відвідував заняття на юридичному факультеті Київського університету як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, Кропивницький написав п'єсу «Микита Старостенко». Це був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу), сповнений зовнішніх сценічних ефектів і «жахливих»пристрастей. Навіть у доопрацьованому вигляді під назвою «Дай серцю волю, заведе в неволю»ця п'єса викликала негативну оцінку І. Франка. Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних авторських доробок, і відзначається життєвістю, оригінальністю конфлікту, соціальною гостротою.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький отримував знання самостійно, особливо після переїзду до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт. На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф»було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились»і «За сиротою і Бог з калитою, або ж несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині. Працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності. У цьому Кропивницький спирався значною мірою на здобутки російської реалістичної драми.
Після скасування у 1881 р. заборони українського театру (хоча ще залишились численні обмеження й застереження) почали виникати українські трупи — у Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла драматурга, який прагнув кардинальних змін у сценічній творчості. У 1882 р. митець організував свою трупу, що приблизно через рік злилася з трупою М. Старицького. Кропивницький стає провідним режисером театру. Виставляючи твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка і власні, видатні митці утверджували принципи народності й реалізму, у вузьких рамках дозволеного цензурою створювали високі зразки сценічного мистецтва.
Збірка творів М. Кропивницького, що вийшла у Києві 1882 р., включала п'єси «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Глитай, або ж Павук»та «Невольник». Вітаючи появу цього видання як свідчення й одночасно один з факторів розвитку українського театру, І. Франко висловив і цілий ряд претензій до автора («Зоря», 1883, № 13) за його манеру ускладнювати композицію твору «зайвими»сценами й персонажами. Франко відзначив як поетичність і правдивість картин у п'єсі «Дай серцю волю...», так і «сумну історію руйнування бідних людей через одного деруна, лихваря, правдивого кулака-мироїда». Образом Йосипа Бичка у драмі «Глитай, або ж Павук»Кропивницький відкрив галерею українських «чумазих»як «очень серьезное и опасное явление текущей жизни Малороссии».
Літературна творчість Кропивницького відбиває його невпинний пошук, постійні експерименти у жанрово-стильовій сфері. Кожен з його творів має кілька варіантів, часовий розрив між якими нерідко розтягується на роки, через що й відмінності між ними досить істотні.
У перше двадцятиліття творчої діяльності Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — «Помирились»(1869), «За сиротою і Бог з калитою, або ж несподіване сватання»(1871), «Актор Синиця»(1871), «Пошились у дурні»(1875), «По ревізії»(1882), «Лихо не кожному лихо — іншому й талан»(1882), «Вуси»(1885).
Живучість кріпосницької й відповідно рабської психології, руйнування «дворянських гнізд»і витіснення дворянства зростаючою сільською буржуазією, збагачення куркуля («чумазого») й наступ його на селянство, російсько-японська війна і вплив її на життя народу — такі теми підіймала драматургія Кропивницького. Більшість його п'єс одразу підпадала під заборону цензури й пробивалася до сцени довгі роки.
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник»за Шевченком, «Вій»і «Пропавша грамота»за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович»за Гребінкою, «Підгоряни»заГушалевичем, «Вуси»за Стороженном, «Хоть з мосту та в воду головою»за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Під кінець життя Кропивницький створив дві п'єси для дітей за мотивами народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»). Органічний зв'язок його драматургії з фольклором виявляється як у вихідних позиціях письменника, який, обстоюючи народне розуміння добра і зла, завжди був на боці бідних і скривджених, так і у відбитті у мові персонажів влучного народного слова, гумору.
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусії) — лишали небагато часу для літературної творчості. Але потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто брав участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя.
Помер М. Л. Кропивницький 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях. Поховано його в Харкові.
Основні твори: драми «Глитай, або ж Павук», «Дві сім'ї», «Олеся», «Зайдиголова», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть».