Олег Кандиба народився 8 липня 1907 р. у Житомирі в сім'ї поета Олександра Олеся (О. Кандиби). Середню освіту почав здобувати у Пущі-Водиці під Києвом.
У 1923 р. він разом з матір'ю виїхав з України і в Берліні зустрівся з батьком, який емігрував ще в 1919 р. Незабаром родина переїхала до Горніх Черношинець під Прагою.
У І924 р. Олег вступив до Карлового університету, водночас навчався в Українському вільному університеті. Закінчивши університет, у 1929 р. написав дисертацію «Неолітична мальована кераміка Галичини». Став відомим вченим-археологом, брав участь в археологічних розкопках на Балканах. Був запрошений у США до Гарвардського університету читати лекції з археології.
У1929 р. після заснування ОУН (Організації українських націоналістів) Ольжич став одним із найактивніших її членів, керівником культурного сектора організації, а трохи пізніше — заступником голови проводу ОУН. У 1938 р. заснував у СІЛА Український науковий інститут.
У 1935 р. у Львові вийшла збірка Олега Ольжича «Рінь», у 1940 р. у Празі — збірка «Вежі». Посмертна збірка «Підзамчя»(підготовлена 1940 р., видана 1946 р.) синтезувала творчі пошуки поета, засвідчила високу культуру його^ художнього мислення.
За дорученням ОУН поет брав участь у проголошенні демократичної Карпатської України, знищеної 14-15 березня 1939 р. угорськими фашистами. Потрапив до хортистської тюрми. Після розколу ОУН у 1940 р. митець, який належав до фракції мельниківців, очолив відділи ОУН на Правобережжі України, в Києві. 3 5 листопада 1941 р. він був одним із фундаторів Української національної ради, якою керував економіст М. Величківський. У 1941 р. після заборони рейхскомісаріатом діяльності ОУН, яка перейшла в підпілля, Ольжич переїхав до Львова, де одружився з дочкою літературознавця Л. Білецького Катериною (Калиною).
У 1944 р. у Львові поет був схоплений гестапівцями і 9 чи 10 червня закатований у концтаборі Заксенгаузен.
Основні твори: збірки поезій «Рінь», «Вежі», «Підзамчя».