Протягом 1914-1917 рр. Довженко викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл.
У 1917 р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту. У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни: як більшовик боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі.
У 1921 р. О. Довженко працював завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. Наступного року він перебував у Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР. Там він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.
У 1923 р. Довженко повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей»і автор політичних карикатур (підписувався псевдонімом «Сашко»).
О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт»та ВАПЛІТЕ. Протягом 1926-1933 рр. він працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів.
У 1930 р. він зняв свою першу кінокартину «Земля», яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю світову славу. Цього ж року разом зі своєю дружиною й надалі режисером усіх його фільмів Ю. Солнцевою митець виїхав у тривале закордонне відрядження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступив перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію.
У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка».
У 1932 р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван»і був запрошений до кіностудії «Мосфільм». Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострювалися, тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933 р. працював на «Мосфільмі».
У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з'явився його «оптимістичний»«Аероград». У 1939 р. на екрани вийшов «Щорс»(поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа.
Протягом 1941-1945 рр. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись!», «Хата», «Тризна»та ін. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні»(1943). Цей твір був заборонений Сталіним, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну.
За «ідеологічно правильний»фільм «Мічурін»митець у 1949 р. одержав Державну премію, яка означала його офіційну реабілітацію після «України в огні».
Протягом 1949-1956 рр. Довженко викладав у ВДІКу (Всесоюзному Державному інституті кінематографії), ставши професором цього навчального закладу.
У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро»була опублікована «Зачарована Десна», у цей же час була завершена й «Поема про море». У листопаді того ж року розпочались , І зйомки однойменного кінофільму. А 25 листопада Олександр і Довженко раптово помер.
У 1957 р. з'явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік»його письменницької слави.
На Всесвітній виставці в Брюсселі в 1958 р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали серед інших і «Землю»О. Довженка.
За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 одовідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора»(1928) та «Арсенал»(1929), кіноповість «Земля»(1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко — першим поетом кіно.
Ряд кіноповістей О. Довженка було екранізовано після його смерті: «Повість полум'яних літ»(1944, 1961), «Поема про море»(1956,1958), «Зачарована Десна»(1956,1957).
Основні твори: кіноповісті «Земля», «Україна в огні», автобіографічна повість «Зачарована Десна», новели «Ніч перед боєм», «Воля до життя»; «Щоденник».
