Пушкін Олександр Сергійович
Пушкин Александр Сергеевич
Олександр Пушкін
При народженні:	Пушкін Олександр Сергійович
Псевдоніми, криптоніми:	Олександр НКШП, Іван Петрович Бєлкін, Феофілакт Косічкін (журнальний)[1][2], P., Ст. Арз. (Старий Арзамасець), А. Б.
Дата народження:	25 травня (6 червня) 1799
Місце народження:	Москва, Російська імперія
Дата смерті:	29 січня (10 лютого) 1837(37 років)
Місце смерті:	Санкт-Петербург,Російська імперія
Мова творів:	російська
Рід діяльності:	поет, прозаїк, драматург
Роки активності:	1813—1837
Напрямок:	романтизм, реалізм
Magnum opus:	Євгеній Онєгін

Олекса́ндр Сергі́йович Пу́шкін (рос. Александр Сергеевич Пушкин) (1799—1837) — російський поет, драматург та прозаїк, реформатор і творець сучасної російської літературної мови, автор критичних та історичних творів. Пушкін вважається визначним чи найвизначнішим російським письменником, його тексти розглядаються як найпрестижніший зразок російської літератури, подібно текстам Данте в Італії чи Ґете у Німеччині. Пушкіна ще за життя називали генієм, і з другої половини 1820-х років він став вважатися «першим російським поетом» (не тільки сучасності, але й усіх часів), а навколо його особи у читацької публіки створився справжній культ.

[ред.][ред.]Біографія

Походження

Пушкін походив з розгалуженого нетитулованого дворянського роду, що брав початок за генеалогічною легендою від Радши, сучасника Олександра Невського. Пушкін неодноразово писав про свій родовід у віршах і прозі; він бачив у своїх предках взірець стародавнього роду, дійсної «аристократії», що чесно служив вітчизні, але не зазнав прихильності правителей. Не раз він звертався (у тому числі в художній формі) до постаті свого прадіда за матір'ю — африканця Абрама Петровича Ганібала, що став слугою та вихованцем Петра I, а потім військовим інженером та генералом. Мати Пушкіна — Надія Йосипівна (1775 — 1836), внучка Ганібала; батько — Сергій Львович (1767 — 1848), світський дотепник та поет-аматор, дядько за батьком — Василь Львович (1766 — 1830) — був відомим поетом оточення Карамзіна. З дітей Надії Йосипівни та Сергія Львовича, крім Олександра, вижили донька Ольга (у шлюбі Павлищева) та син Лев.

[ред.]Дитинство

Ксавьє де Местр. Пушкін-дитина. 1800—1802.

Народився 26 травня (6 червня) 1799 р. у Москві. Літні місяці 1805—1810 майбутній поет звичайно проводив у своєї бабусі за матір'ю, Марії Олексіївни Ганібал (1745—1818, уродженої Пушкіної, з іншої гілки роду), у підмосковному селі Захарово поблизу Звенигорода.

У метричній книзі церкви Богоявлення у Елохове (зараз на її місці знаходиться Богоявленський собор у Елохове) серед інших, є такий запис: "27 травня. У дворі колежского реєстратора Івана Васильєва Скварцова у мешканця його Моера Сергія Львовича Пушкіна народився син Олександр. Хрещений 8 червня. Воспріємник граф Артемій Іванович Воронцов, кума мати зазначеного Сергія Пушкіна вдова Ольга Василівна Пушкіна. Ранні дитячі враження відбилися в перших дослідах пушкінських поем, написаних трохи пізніше («Монах», 1813; «Бова», 1814), в ліцейних віршах «Послання до Юдина» (1815), «Сон» (1816)

[ред.]Юність

Портрет Пушкіна (Акварель С. Г. Чирикова, 1810); Центральний музей О. С. Пушкіна, Санкт-Петербург

Шість років Пушкін провів у Царськосільському ліцеї, відкритому 19 жовтня 1811. Тут юний поет пережив події Франко-російської війни 1812 року. Тут вперше відкрився і був високо оцінений його поетичний дар. Спогади про роки, проведені в Ліцеї, про ліцейське братерство, назавжди залишилися в душі поета.

Пушкін на ліцейському екзамені в Царському Селі. Картина І. Рєпіна (1911)

У ліцейський період Пушкіним було створено багато віршованих творів. Його надихали французькі поети XVII—XVIII століть, з творчістю яких він познайомився в дитинстві, читаючи книги з бібліотеки батька. Улюбленими авторами молодого Пушкіна були Вольтер іЕваріст де Парні. У його ранній ліриці поєдналися традиції французької та російського класицизму. Вчителями Пушкіна-поета стали Батюшков визнаний майстер «легкої поезії», і Жуковський, глава вітчизняного романтизму. Пушкінська лірика періоду 1813—1815років пронизана мотивами швидкоплинність життя, яка диктувала спрагу насолоди радощами буття. З 1816року, услід за Жуковським, він звертається до елегії, де розвиває характерні для цього жанру мотиви: нерозділеного кохання, догляду молодості, згасання душі. Лірика Пушкіна ще наслідувальна, сповнена літературних умовностей і штампів, проте вже тоді початкуючий поет вибирає свій, особливий шлях.

Не замикаючись на поезії камерної, Пушкін звертався до тем більш складним, суспільно-значущим. «Спогади в Царському Селі» (1814), що заслужили схвалення Державіна, — на початку 1815 Пушкін читав вірш в його присутності, присвячено подіям Франко-російської війни 1812. Вірш було опубліковано в 1815 році в журналі «Російський музеум» за повної підписом автора. У своєму посланні «Лицинию» сатирично зображена сучасне життя Росії, а в образі «улюбленця деспота» виведений Аракчеєв. У липні 1814Пушкін вперше виступив у пресі в видавався в Москві журналі «Вісник Європи». У тринадцятому номері було надруковано вірш «До друга-стихотворцу», підписане псевдонімом Олександр Н.к.ш.п..

Ще будучи вихованцем Ліцею, Пушкін увійшов в літературне товариство «Арзамас», що виступало проти рутини і архаїки в літературній справі, і прийняв дієву участь у полеміці з об'єднанням "Бесіда аматорів російського слов ", який відстоював канони класицизму минулого століття. Залучений творчістю найбільш яскравих представників нового літературного напряму, Пушкін відчував у той час сильний вплив поезії Батюшкова, Жуковського, Давидова. Останній спочатку імпонував Пушкіну темою бравого вояки, а після тим, що сам поет називав «крутінням вірша» — різкими змінами настрою, експресією, несподіваним сполученням образів. Пізніше Пушкін говорив, що, наслідуючи в молодості Давидову, «засвоїв собі його манеру назавжди».

[ред.]Молодість

З Ліцею Пушкін був випущений в червні 1817 в чині колезького секретаря (10-го класу, по табелі про ранги) та визначено в Колегію закордонних справ. Він стає постійним відвідувачем театру, бере участь у засіданнях «Арзамаса», в 1819 вступає в члени літературно-театрального співтовариства «Зелена лампа», яким керує Союз благоденства (див. Декабристи). Не беручи участі в діяльності перших таємних організацій, Пушкін проте пов'язаний дружніми узами з багатьма активними членами декабристських товариств, пише політичні епіграми та вірші «До Чаадаєва» («Любові, надії, тихої слави …», 1818), «Вольность» (1818), «Плюсковой»(1818), " Село "(1819).

У ці роки він зайнятий роботою над поемою «Руслан і Людмила», розпочатої в Ліцеї і відповідала програмним установкам літературного суспільства «Арзамас» про необхідність створення національної богатирської поеми. Поема завершена у травні 1820 і після публікації викликала запеклі відгуки критиків, обурених зниженням високого канону.