RotaPost - Эффективная реклама в блогах eTXT Kwork.ru - услуги фрилансеров от 500 руб. Hosting Ukraine RotaPost - Эффективная реклама в блогах
Баннер партнерской программы Студворк 240x400
Случайные анекдоты
Наш опрос
Який предмет вам подобається найбільше?
Результаты
Всего ответов: 96
Блок 5360
Блок 9037
Який предмет вам подобається найбільше?
Результаты
Всего ответов: 96
Регистрация

Календарь
«  Лютий 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
272829
Поиск



Головна » 2012 » Лютий » 3 » Стефаник Василь Семенович
20.19
Стефаник Василь Семенович

Стефаник Василь Семенович



Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Василь Стефаник)Василь Семенович Стефаник

Дата народження: 14 травня 1871
Місце народження: Русів
Дата смерті: 7 грудня 1936
Громадянство: Австро-Угорська Імперія
Рід діяльності: проза
Роки активності: 1897—1936
Напрямок: експресіонізм
Жанр: новела
Magnum opus: Камінний Хрест, (1900)


Стефа́ник Васи́ль Семе́нович (*14 травня 1871, Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — †7 грудня 1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, депутат Австрійського парламенту від Галичини.Зміст [сховати]
1 Біографія
1.1 Дитинство
1.2 Освіта
2 Літературна діяльність
2.1 Твори
3 Увічнення пам'яті
4 Див. також
5 Література

[ред.]
Біографія
[ред.]
Дитинство

Народився 14 травня 1871 року в селі Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина. У 1880 р. батько віддав його до другого класу початкової школи в Снятині.

Стефаник писав в автобіографії 1926 року — «Я почув велику погорду для мене. Тут зачали мене бити». Ще гостріше відчув на собі, будучи хлопцем, соціальний і національний гніт, коли у 1883 р. вступив до Коломийської польської гімназії. Потім він навчався в ККТ.
[ред.]
Освіта

Батько письменника — Семен Стефаник (1846—1920)

Навчався у Снятинській міській школі, потім у польських гімназіях у Коломиї та Дрогобичі. Був виключений з Коломийської гімназії через участь у «Покутській трійці» — таємному творчому об'єднанні духовно близьких митців-земляків, до складу якої входили також Лесь Мартович та Марко Черемшина. По закінченні Дрогобицької гімназії вступив до медичного факультету Краківського Університету (1892). У Кракові Стефаник на довгі роки заприязнився з польським лікарем і культурним діячем В. Морачевським. Приятелювання з ним, а також дружні стосунки з плеядою письменників «Молодої Польщі» (зокрема з С. Пшибишевським), В. Орканом та інші відкрили Стефанику, за його власним висловом, «дорогу в світ». Багато працюючи над своєю загальною освітою і, знайомлячись з сучасною йому західно-європейською літературою, Стефаник поступово втрачав зацікавлення медициною і зрештою у 1900 покинув університет.У 1903 р. Стефаник познайомився з рядом діячів української літератури з Росії, у тому числі Михайлом Коцюбинським і Лесею Українкою. У 1904 р. одружився на дочці священника Ользі Гаморак (дружина померла в лютому 1914 р.), мав трьох синів (Семена, Кирила, Юрія). У 1910 р. Стефанику перейшов батьківський спадок у рідному селі, куди він переїхав і де прожив до кінця життя.
[ред.]
Літературна діяльність

Перші літературні спроби Стефаника припадають на роки навчання в гімназії; 1897 в чернівецькій газеті «Праця» надруковано кілька його новел з життя покутського села («Виводили з села», «Лист», «Побожна», «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська»), у 1899, теж у Чернівцях, з'явилася перша збірка прози Стефаника «Синя книжечка». Літературна критика сприйняла ці перші публікації з великим захопленням як твори цілком зрілого і надзвичайно талановитого автора. Подібну високу оцінку дістали й наступні збірки новел Стефаника: «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905).

На відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко.

На перші роки 20 століття твори Стефаника були вже відомі в перекладах польською, німецькою, російською, італійською (перекладач Луїджі Сальвіні) та іншими мовами. Тож коли 1903 Стефаник поїхав у Полтаву на відкриття пам'ятника І. Котляревському і зустрівся там з Лесею Українкою, О. Пчілкою, М. Коцюбинським, М. Старицьким, Г. Хоткевичем та іншими, вони привітали його як одного з видатних діячів української літератури. Але з 1901 у творчості Стефаника залягла довготривала перерва. Деякий час він перебував у своїх приятелів, а по одруженні в 1904 оселився в с. Стецеві на господарстві свого тестя К. Гаморака, перейшовши щойно в 1910 на батькове господарство до Русова, де й прожив до кінця життя. На цей час припадає активізація Стефаника у громадській діяльності: він засновує читальні «Просвіти», як член Радикальної партії агітує на виборах, виголошує палкі промови на вічах, 1908 — 1918 працює послом австрійського парламенту, виступає у всіляких справах оборонцем селян. У 1916 Стефаник повертається до літературної творчості (новели «Дитяча пригода» і «Марія»), яка триває до 1933. Усього за другий період він написав 23 новели і кілька автобіографічних спогадів. Частина новел увійшла в останню збірку «Земля» (1926), а решта його доробку, друкованого по журналах, з'явилася в ювілейному виданні «Твори» (1933). Крім того, Стефаник залишив величезне листування, яке має не менше літературного значення, ніж новели («Моя література, — писав він, — в моїх листах»).

Стефаник важко пережив смерть матері. Леся Українка, зустрівшись з ним у 1901 році в Чернівцях, відзначила хворобливий настрій новеліста.

Уже в перших збірках новел повнотою виявився великий літературний талант Стефаника, не зазнавши в дальшому істотних змін. Більшість цінувальників його творчості називали його, як висловився М. Черемшина, «поетом мужицької розпуки». Справді, Стефаник, досконало знаючи, чим жило покутське село, з великою художньою силою відтворив і нужденне його життя, і прив'язання селянина до землі, якої у важких психічних муках часто доводилося йому позбуватися. Герої новел Стефаника — селяни, яких нужда жене за океан шукати кращої долі («Камінний хрест»); ті, що з розпуки пропивають останнє («Лесева фамілія», «У корчмі»), щоб іти в найми («Синя книжечка»), проводжають, як на смерть, рекрутів («Виводили з села»), які часом у війську й накладали на себе руку («Стратився»); Гриць Летючий з новели «Новина», який у розпачі не бачить іншого виходу, як утопити в річці своїх дітей; нужденні й немічні баби, що самотньо вмирають у холодній хаті («Сама-саміська») тощо. Але його творчість мала багато глибше значення: черпаючи тематичний матеріал з добре знаного йому села, Стефаник не бачив суті своєї творчості в описах сіл, побуту чи порушенні соціальних питань. Для нього головним в показі «мужицької розпуки» були не побутові й не політичні, а універсальні аспекти людського життя. Найкраще в тодішній критиці зрозумів це І. Франко, коли писав:« Та хіба ж Стефаник малює саму нужду селянську? .. Ні, ті трагедії й драми, які малює Стефаник , мають не багато спільного з економічною нуждою; се трагедії душі, конфлікти та драми, що можуть mutatis mutandis повторитися в душі кожного чоловіка, і власне в тім лежить їх велика суґестивна сила, їх потрясаючий вплив на душу читача. »


Побут покутського села і його типи послужили Стефанику лише для художньої конкретизації показу людини в межовій ситуації, трагедію якої щоразу переживав сам Стефаник як свою власну («І все, що я писав, мене боліло»). Сила цього співпереживання визначала експресіоністичний стиль творів Стефаника, ще заки десь на початку 1910-их років з'явився і цей термін і геть пізніше сам експресіонізм набув поширення в європейській літературі. Особливості стилю Стефаника походять також з його негативного ставлення до літературних штучностей, композиційних штампів, клішованих мотивацій і взагалі штучної будови сюжету та його облітературення. Звідси цілком новий в українській літературі жанр малої новели, вільний від народницької ідеалізації села, характеристичний зведенням до мінімуму описовості («образ без рамки», за словами самого Стефаника), крайнім лаконізмом розповіді, драматизм якої посилений перевагою діалогу і монологу над розповіддю, специфічно експресіоністичною образністю, прикметним гіперболізмом, застосуванням розгорнених катахрез тощо. Тим самим негативним наставленням до «літератури» пояснюється й уживання покутського діалекту, який засобом «учуднення» віддавав живі, як саме життя, образи трагічної дійсности, які неможливо було б відтворити літературною мовою.

Особливої уваги заслуговує оцінка творчості Стефаника Іваном Франком. Із усіх сучасних письменників творчість Стефаника була оцінена Іваном Франком чи не найвище. Враховуючи вплив Франка на українську літературу, цей факт заслуговує на особливу увагу.

Пам'ятник Василеві Стефанику у Львові на вулиці Стефаника перед входом у Національну бібліотеку імені Стефаника

З погляду мистецьких форми у творчості Стефаника, після 14-літньої перерви ніщо не змінилося; нове за другого періоду творчості з'являється лише в тематиці: лихоліття першої світової війни («Дитяча пригода», «Вона — земля», «Пістунка» та ін.) й у висліді її пробудження національної свідомості («Марія») та катастрофічна поразка боротьби українського народу до державної самостійності («Сини»); також помітне повернення до лірично-автобіографічних образків, з яких він починав свою творчість.

Сила мистецького образу і неповторні своєрідності стилю забезпечили популярність Стефанику, яка непослабно триває й досі. Стефаник мав великий вплив на творчість багатьох українських письменників. Починаючи від його сучасників (М. Черемшини, О. Маковея) до найновіших часів. Особливо помітний він у творчості Ю. Яновського, О. Довженка, пізніше Я. Ступака, почасти Є. Гуцала, В. Шевчука, Ю. Мушкетика й інші.

Розуміючи великі заслуги Стефаника перед українським мистецьким словом, його новаторські здобутки, радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому в 1928 персональну пенсію, від якої, однак, Стефаник у 1933 відмовився, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. Внаслідок чого його в УРСР аж до 1939 перестали згадувати. Відтоді його видають сфальшовано (найповніше «Повне зібрання творів» у 3 томах, 1949—1954), представляючи як прихильника радянського ладу.
[ред.]
ТвориMORITURI
Амбіції
Ангел
Басараби
Вечірня година
Вістуни
Вовчиця
Воєнні школи
Вона — земля
Городчик до бога ридав
Гріх
Давнина
Давня мелодія
Дід Гриць
Діти
Діточа пригода
Дорога
Дурні баби
З міста йдучи
Засідання
Злодій
Камінний хрест
Катруся
Кленові листки
Лан
Лесева фамілія
Май
Майстер
Мамин синок Марія
Межа
Моє слово
Нитка
Новина
Озимина
Осінь
Палій
Підпис
Пістунка
Побожна
Портрет
Похорон
Раненько чесала волосся
Сама-саміська
Санчата
Сини
Синя книжечка
Скін
Славайсу
Сон
Стратився
Суд
Такий панок
У корчмі
У нас все свято
Червоний вексель
Шкільник
Шкода

[ред.]
Увічнення пам'яті

Пам'ятник Василеві Стефанику в Івано-Франківську у подвір'ї Прикарпатського університету на вулиці Шевченка

Ім'я Василя Стефаника носять:
Премія в галузі літератури, мистецтва, архітектури та журналістики — найвища в Івано-Франківській області відзнака, яку присуджує Івано-Франківська обласна державна адміністрація місцевим авторам.
Прикарпатський національний університет
Національна бібліотека у Львові
Публічна бібліотека у Києві
Вулиця у Львові
Вулиця у Стрию

Василеві Стефанику споруджено:
пам'ятник у Львові на вулиці Стефаника перед входом у Національну бібліотеку імені Стефаника
пам'ятник в Івано-Франківську у подвір'ї Прикарпатського університету на вулиці Шевченка
[ред.]
Див. також
Русівський літературно-меморіальний музей Василя Стефаника
Твори Стефаника на аудіобібліотеці litplayer
Твори Василя Стефаника на «Українському Центрі»
[ред.]
Література Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Стефаник Василь Семенович

Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
Лепкий Б. Василь Стефаник. Літературна характеристика. Л. 1903;
Євшан М. Під прапором мистецтва. К. 1910;
Грицай О. Василь Стефаник. Спроба критичної характеристики. В. 1921;
Крижанівський С. Василь Стефаник. Критико-біографічний нарис. К. 1946;
Кущ О. Василь Стефаник. Бібліографічний покажчик. К. 1961;
Кобзей Т. Великий різьбар українських селянських душ. Торонто 1966;
Лесин В. Василь Стефаник — майстер новели. К. 1970;
Василь Стефаник у критиці та спогадах. Упорядкування Ф. Погребенника К. 1970;
Стефаник Ю. Трагедія і тріюмф Стефаників, ж. Сучасність, ч. 6, 1971;
Луців Л. Василь Стефаник — співець укр. землі. Нью-Йорк — Джерсі-Ситі 1971;
Struk D. А Study of Vasyl' Stefanyk: The Pain at the Heart of Existence. Літтлетавн 1973;
Вассиян К. Твори, т. II. Творець, із землі зроджений. Торонто 1974;
Погребенник Ф. Василь Стефаник у слов'янських літературах. К. 1976.
Процюк С. Троянда ритуального болю. Роман про Василя Стефаника / Степан Процюк. — К. : Видавничий центр «Академія», 2010. — 184 с.
Горак Р. Кров на чорній ріллі. Есе-біографія Василя Стефаник / Роман Горак. — К. : Видавничий центр «Академія», 2010. — 608 с.
Переглядів: 1740 | Додав: Льоша | Теги: Стефаник Василь Семенович | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
 
Ваш логин: Ваш пароль: