Дитячі роки поета пройшли в с. Третя Рота (нині м. Верхнє). В одинадцять років він пішов працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не гребував випадковими заробітками.
Початкову освіту Володимир здобував під опікою батька, кресляра за фахом, який працював і вчителем, і писарем, і адвокатом, і шахтарем.
У 1911 р. В. Сосюра вступає до міністерського двокласного училища в с. Третя Рота.
14 жовтня 1917 р. лисичанська газета «Голос рабочего»друкує його вірш «Плач волн», потім — перший вірш українською мовою «Чи вже не пора», а наприкінці жовтня — «Товаришу», написаний у стилі революційного маршу.
У 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить до особистої варти самого Петлюри. Згодом він втік з її лав і потрапив в полон до денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась несмертельною, і поет вижив.
Судив В. Сосюру і червоний ревтрибунал, тільки мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя.
У 1920 р. В. Сосюра опинився в Одесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії.
У1920-1921 рр. В. Сосюра воює з білополяками та армією Н. Махна.
У 1921 р. побачила світ збірка Сосюри «Поезії», яка досі вважалася його першою книжкою. Проте у віднайденому документі рукою Сосюри було записано, що в 1918 р. побачила світ перша збірка його поезій «Пісні крові...»; але її поки не знайдено. Цього ж 1921 р. виходить поема «Червона зима», яка зробила Сосюру знаменитим.
З-під пера митця вийшла низка ліро-епічних поем: «Оксана»(1922), «Робітфаківка»(1923), «Воно», «Шахтар», «Сількор», «Хлоня». Не зберігся текст поеми «Махно»(близько 1924 р.). Одним із перших проявів інтересу молодої літератури до рідної давнини став віршований роман В. Сосюри «Тарас Трясило»(1926).
Від 1925 р. В. Сосюра повністю віддається літературній праці, полишивши агітпроп, а потім і Харківський університет. Протягом десятиліття (1922-1932) він був членом багатьох літорганізацій (Пролеткульту, «Плугу», «Гарту», ВАПЛІТЕ, ВУСППу та ін.), постійно брав участь у літературних дискусіях.
У 1927-1929 рр. створив низку поетичних збірок та поем. Неупереджена критика вбачає в В. Сосюрі провідного майстра ліричного жанру, але «провладні»критики все суворіше засуджують творчість поета, ввергаючи його в стан глибокої творчої кризи. Настрої відчаю позначилися й на збірці «Серце»(1931) і, зокрема, на однойменному вірші.
За «націоналістичні ухили»у 1934 р. поета виключають із партії та Спілки письменників. У ці кризові роки В. Сосюра майже не пише, займається поетичними перекладами.
У1936 р. Сосюру все-таки знову приймають до Спілки радянських письменників. Він повертається до роботи і в наступні роки з'являються збірки «Нові поезії»(1937), «Люблю»(1939).
У 1940 р. В. Сосюра завершує своє найбільше ліро-епічне полотно — роман V віршах «Червоногвардієць».
Останні передвоєнні книжки «Журавлі прилетіли», «Крізь вітриіроки»сповнені мотивів любовідо жінки («Марії»), природи («Я квітку не можу зірвати»), до Вітчизни.
У 1941 р. поет був евакуйований до Башкирії, у 1942 р. працював в Українському радіокомітеті в Москві, у 1943 р. входив до редакції фронтової газети «За честь Батьківщини». Лірику Сосюри років Вітчизняної війни (збірки «В годину гніву»(1942), «Під гул кривавий»(1942), численні публікації в періодиці) проймають два мотиви: віра в перемогу й водночас неретушований показ людської біди.
Патріотичний вірш «Любіть Україну!»у 1951 р. став причиною найгостріших звинувачень поета в націоналізмі. В. Сосюру знову перестають друкувати, він живе під прямою загрозою арешту, яка зникає тільки зі смертю Сталіна 1953 р. Тоді з'являються нові книги віршів «За мир»(1953), «На струнах серця»(1955), «Солов'їні далі»(1957).
Поема «Мазепа»(розпочата 1929 р., завершена в 19591960) віднесена до «заборонених творів»; разом з ґрунтовним літературознавчим аналізом вона була опублікована в журналі «Київ»лише 1988 р.
У 1960 р. Сосюра завершує поему «Розстріляне безсмертя», розпочату в довоєнний час і опубліковану тільки 1988 р. в журналі «Вітчизна». Низку цікавих творів містять книжки В. Сосюри «Близька далина»(1960), «Поезія не спить»(1961), «Осінні мелодії»(1964), «Весни дихання»(1964).
Поет помер від гіпертонії 8 січня 1965 р.
Основні твори: «Третя Рота», «Червона зима», «Солов'їні далі», «ЛюбітьУкраїну», «Так ніхто не кохав», «ДваВолодьки», «Марії», поеми «Мазепа», «Розстрілянебезсмертя».