У1951 р. у районній газеті був надрукований його перший вірш.
Після закінчення Тетіївської середньої школи І. Драч викладав російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвенячого, був інструктором райкому комсомолу, служив у армії, потім вступив на перший курс філологічного факультету Київського університету, але навчання не закінчив — був виключений під тиском каральних органів. Влаштувався на роботу в «Літературну Україну».
Згодом І. Драч закінчив дворічні Вищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка, у редакції журналу «Вітчизна».
У 1961 р. І. Драч опублікував у «Літературній газеті»драму-феєрію «Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962-1988 рр. виходили його збірки: «Соняшник»(1962), «Протуберанці серця»(1965), «Балади буднів»(1967), «До джерел»(1972), «Корінь і крона»(1974), «Київське небо»(1976), «Сонячний фенікс»(1978), «Шабля і хустина»(1981), «Драматичні поеми»(1982), «Теліжинці»(1985), «Храм серця»(1988) та ін.
У1976 р. збірка І. Драча «Корінь і крона»була відзначена Державною премією України ім. Т. Шевченка.
У середині 80-х рр. поет був обраний до правління Київської організації Спілки письменників України, потім — його головою, а ще згодом — Головою Народного руху України та депутатом Верховної Ради України. Керував товариством «Україна», очолював Світовий конгрес українців та Конгрес української інтелігенції (КУІн), був міністром в уряді В. А. Ющенка, брав активну участь у подіях Помаранчевої революції.
Сьогодні І. Драч продовжує активну громадсько-політичну діяльність. Він є головою багатьох республіканських і міжнародних організацій, організатором і членом кількох рухів.
Основні твори: «Балада про соняшник», «Етюд про хліб», «Крила», «Балада роду», «Балада ДНК», «Чорнобильська мадонна», «Балада про творчість».