Іван Котляревський навчався в Катеринославській духовній семінарії Полтави, служив у Новоросійській канцелярії, учителював у поміщицьких сім'ях Золотоніського повіту, вивчав фольклор та звичаї народу. Протягом 1796-1808 рр. він перебував на військовій службі, у 1806-1812 рр. брав участь у російсько-турецькій війні.
У 1798 р. в Петербурзі стараннями колезького асесора М. Парпури вийшла «Енеида на малороссійскій язьїк'ь перелиціованная И. Котляревскимь».
У 1810 р. І. Котляревський вийшов у відставку в чині капітана, після чого став наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян у Полтаві (на цій посаді він перебував майже до кінця життя). У1812 р. він сформував український козацький полк на війну з Наполеоном, у 1813-1814 рр. працював у Дрездені й Петербурзі.
У 1818 р. Котляревський став членом масонської ложі «Любов до істини», був обраний членом Харківського товариства любителів красного письменства. У1818-1821 рр. працював директором Полтавського театру. У цей час він сприяв викупу з кріпацтва актора М. Щепкіна.
Драматичні твори «Наталка Полтавка»і «Москаль-чарівник»митець створив у 1819 р.
У 1821 р. Котляревський став почесним членом петербурзького Товариства любителів російської словесності, був скарбником і доглядачем книг Полтавського відділення Російського біблійного товариства. З 1827 по 1835 рр. був наглядачем Полтавського благодійно-лікувального закладу.
Іван Петрович Котляревський помер 10 листопада 1838 р. Похований у Полтаві. Смерть основоположника нової української літератури була великою втратою для всієї України. «Все сумує», — сказав молодий Тарас Шевченко у вірші «На вічну пам'ять Котляревському», в якому пророкував безсмертя авторові «Енеїди».
Найвідомішим твором письменника стала, безперечно, поема «Енеіда», яка ще за життя поета розходилась по Україні в рукописних списках. Першу ластівку нової літератури Україна прийняла із захопленням.
Основні твори: поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка»і «Москаль-чарівник», послання-ода «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», переклад російською мовою уривків з праці Дюкела «Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року...», переспів вірша давньогрецької поетеси Сапфо «Ода Сапфо».