Перша збірка К. Гриневичевої «Легенди і оповідання»вийшла у 1906 р.
У 1910-1912 рр. письменниця редагувала дитячий журнал «Дзвінок»(Львів, 1890-1914).
Враження, пережиті під час першої світової війни, покладені в основу збірки «Непоборні»(1926), яка принесла письменниці широке визнання (поряд з творами на антивоєнну тему В. Стефаника, М. Черемшини, М. Яцківа, О. Кобилянської, повістю О. Турянського «Поза межами болю»).
Основою історичних повістей К. Гриневичевої «Шестикрилець»(1935) та «Шоломи в сонці»(1928) стали події на Галицько-волинській землі другої половини XII — початку XIII ст. Авторка спирається на історичні джерела, а також використовує тогочасні праці М. Грушевського, І. Линниченка, М. Кордуби, І. Шараневича, Д. Зубрицького.
К. Гриневичева виробила власний стиль письма, її мова дещо архаїзована, збагачена давньоруською лексикою, взірцями давньої календарно-обрядової поезії. Сучасники докоряли їй за історизм мовлення, ускладненість образно-стильової системи. Повісті К. Гриневичевої вияскравлюють цікаву й напружену сторінку історії нашої батьківщини. Письменниця оживила історію, привернула увагу до тих історичних осіб та безіменних героїв, які в грізну годину будували українську державність, захищали її від ворожих нападів і внутрішніх чвар.
Катря Гриневичева належить до того кола письменників, які з'явилися на обрії української літератури на початку XX ст. Вона формувалася серед прогресивних, демократично настроєних літераторів Західної України, підтримувала дружні стосунки з В. Стефаником, М. Черемшиною, О. Кобилянською, О. Маковеєм, Г. Хоткевичем. Найбільше орієнтувалася вона на І. Франка, який перший помітив її небуденний письменницький талант і почав друкувати її твори у редагованих ним виданнях.
Основні твори: «Легенди й оповідання», «Шестикрилець», «Шоломи в сонці».