З дев'ятирічного віку Дукин навчався в Харкові, в комерційній школі, потім — у педагогічному технікумі. Якийсь час учителював на Ізюмщині, а 1928 р. С. Пилипенко запросив його на редакційну роботу в журнал «Плуг».
У 1932-1934 рр. М. Дукин секретарював у журналі «Критика», а далі, аж до арешту, займався літературною роботою.
Художня спадщина Дукина невелика — близько двох десятків оповідань, книжка прози для дітей «На машині, на моторі»(1932), книжка нарисів «Без протоптаних стежок»(1930) та кілька перекладних повістей і романів російських письменників.
У матеріалах слідства вся ця спадщина кваліфікувалась як злочинна й антирадянська. У протоколах допитів стверджується, що Дукин не тільки з цим погоджувався, а й визнавав, що протягом усього життя був послідовним антирадянцем: «Як виходець із буржуазної сім'ї почав свою антирадянську націоналістичну діяльність ще в 1921 році... В 1922 році почав учитися в Харківському педтехнікумі, де лютували запеклі націоналісти Вишиваний, Шамрай та ін... Мої натхненники — Пилипенко, Кириленко, Панів і Божко... У «Плузі»почав писати свої націоналістичні новели... Такою новелою були «Пасинки степу», «На аванпостах»... у збірнику «Матіола»те саме, про що писав націоналіст Хвильовий... По-шкідницьки переклав романи «Пушкін»Ю. Тинянова, «Бруски»Панфьорова, «Як гартувалася сталь»М. Островського...»
Таку ж нісенітницю про творчість цього письменника повторювали й «свідки»з літературного середовища. Та вже через півроку слідства, 9 лютого 1939 р., Дукин відкинув усі попередні «зізнання»: «Факти... мною вигадані для обмови себе... Про те, що існує серед письменників підпільна організація, не знаю...»
Незважаючи на плутанину в слідчих матеріалах, справу Дукина було передано на розгляд особливої наради при НКВС. За постановою цього позасудового органу від 29 жовтня 1939 р. письменник був відправлений за ґрати строком на 5 років «за участь в антирадянській націоналістичній організації».
За свідченням табірної адміністрації, М. Дукин помер 10 жовтня 1943 р. від легеневої хвороби (відкритий туберкульоз).
Питання про реабілітацію Миколи Дукина порушили у 1956 р. дочка письменника Наталка, а також Спілка письменників України.
Характеристику М. Дукина, надіслану Прокуророві УРСР 15 жовтня 1956 р., підписали О. Гончар, Ю. Смолич, Л. Новиченко. Свідками під час перегляду справи виступали І. Муратов, А. Головко, В. Минко, Т. Масенко, Л. Юхвід, Я. Гримайло, М. Черняков.
У постанові президії Харківського обласного суду від 22 листопада 1957 р. зазначалося: «Постановление особого совещания при НКВД СССР от 29 октября 1939 г. отменить и дело прекратить из-за отсутствия состава преступления». Таким чином, письменник Микола Дукин реабілітований посмертно.
Основні твори: книга прози для дітей «На машині, на моторі», книга нарисів «Без протоптаних стежок».