У 1839-1840 рр. П. Куліш навчався на філософському та юридичному факультетах Київського університету.
Дебютував 1841 р. оповіданнями «О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став», «О том, что случилось с козакомБурдюгом», «Циган», «Огненныйзмей».
У 1841-1845 рр. викладав російську словесність у Луцькій, Київській, Рівненській та Петербурзькій гімназіях, підтримував діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
У 1846 р. письменник опублікував «Повість про український нарід», яка зіграла не останню роль у справі його арешту. У квітні 1847 р. у Варшаві, де за відрядженням Петербузької Академії вивчав слов'янські мови та культури, Куліш був заарештований у справі Кирило-Мефодіївського братства і висланий спочатку до Вологди, а потім до Тули із забороною писати й друкуватися.
Протягом 1847-1850 рр. П. Куліш перебував на засланні, працював державним службовцем. У 1851 р. він повернувся до Петербурга, працював урядовцем у Міністерстві державного майна і лише у 1856 р. отримав дозвіл друкуватися. Після цього впродовж 1856-1857 рр. опублікував два томи етнографічно-фольклористичної, історіографічної, літературної збірки «Записки о Южной Руси», в яких запровадив новий правопис — «кулішівку», що лежить в основі сучасного українського правопису.
У 1857 р. було відкрито «Друкарню П. О. Куліша», в якій вийшов альманах «Хата», читанка «Граматка». Письменник доопрацював і випустив у світ роман «Чорна рада»українською та російською мовами (перша редакція 1846 р. не вийшла друком через арешт автора і заборону його творів).
У 1861-1862 рр. письменник брав участь у виданні першого загальноукраїнського часопису «Основа», що став осередком національного руху. На його сторінках вміщує історичні нариси «Хмельниччина», «Виговшина», публіцистичну працю «Листи з хутора». У 1862 р. П. Куліш видав збірку поезій «Досвітки».
Протягом 1864-1868 рр. письменник працював у Варшаві штатним чиновником Установчого комітету, який здійснював русифікаторську політику серед поляків, потім, у 18731875 рр., служив у Міністерстві шляхів сполучення. У18741877 рр. він видав тритомне дослідження «История воссоединения Руси», яке викликало обурення української громадськості.
У 1883 р. Куліш відійшов від громадської діяльності й, усамітнившись у маєтку дружини на хуторі Мотронівка (тепер у складі с. Оленівка Чернігівської області), присвятив себе літературній та науковій праці.
У 1893 р. П. Куліш видав збірку поезій «Дзвін», а у 1897 р. вийшла його збірка «Позичена кобза».
Помер Пантелеймон Куліш 14 лютого 1897 р. на хуторі Мотронівка, де й похований.
Основні твори: поетичні збірки «Досвітки», «Хуторна поезія», «Дзвін», «Хуторні недогарки», роман «Чорна рада», оповідання «Орися», «Дівочесерце», «Гордовитапара», драматичні твори «Байда, князь Вишневецький», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай».