"Йшов солдат по дорозі" — так нерідко починаються російські народні казки після традиційної приказки. Оповідання про зустріч семеро мужиків на "стовповій доріжці" також починається в стилі казкового зачину. Недивно, що основні герої поеми Некрасова — мандрівники. Селянська Русь занадто велика, щоб побачити її, не подорожуючи. А Некрасов хотів показати саме селянську Русь: холодну, голодну, принижену і непереможну, прекрасну і покалічену, велику і жалюгідну. Для цього поет використовував мову селянської Русі : її слова,, її казки і пісні. Сама структура поеми схожа на структуру народної казки : зачин, шлях героїв в ім'я досягнення якоїсь мети, несподівані зустрічі, бенкет на славу у кінці. Герої поеми теж схожі на казкових персонажів: мудрі мандрівники, злі поміщики, підлі раби і хоробрі, молодецькі селяни. Наприклад, старий багатир Савелій, народні заступники Єрмил Гирин, Гриша Добросклонов.
Перше, що впадає у вічі при читанні поеми, — її колоритна, оригінальна мова, її билинний розмір, співучий, неквапливий склад. Удосталь зустрічаються прислів'я, приказки і примовки, пісні і плачі, казки і забобони. Тут і "червоне сонце", і "скатертина самобранная", і "добрі молодці", і інші барвисті і точні народні порівняння. Поступливий і лицемірний селянин названий людиною е "глиняною совістю". А улюблена дитина матір'ю описується так:
Краса узята у сонечка,
У снігу білизна,
У маку губи яскраво-червоні...
У сокола ока!
А мова безглуздого пана порівнюється з "мухою невідступною", яка "дзижчить по вухо саме". Селяни "лайковий лаються" і п'ють відрами горілку, слухають казки і співають пісні.
Але поема "Кому на Русі жити добре" зовсім не весела казка. Тут багато сліз і несправедливості, смертей і підлості. Інакше і бути не могло, адже Некрасов хотів показати реальне життя селян, хай і описану казковою мовою. Навіть горе і смерть передаються чарівним народним словом, простою і влучною мовою. Наприклад, в главі "Демушка" (частина "Селянка") Некрасов показує глибоке потрясіння Матрени Тимофіївни. На початку глави, що розповідає про трагічну загибель немовляти, намальований зворушливий образ пташечки, що невтішно ридає про своїх пташенят, згорілих під час грози. Цей образ психологічно готує читача до сприйняття трагедії матері-селянки. Автор використовує прийом психологічної паралелі, що посилює співчуття читача. За повідомленням Савелія про загибель немовляти слідують сумні вигуки: "Ой, ластівка! Ой, безглузда!... Ой, бідна молодушка"! А коли, усупереч слізним проханням матері про "жалість і милість", почалося найстрашніше для неї — розтин тіла Демушки, Матрена Тимофіївна опинилася у владі відчаю і гніву. Щирий біль чується в голосі матері, у якої загинула дитина :
Лиходії!кати!
Ляжте мої слезоньки
Не на землю, не на воду,
Не на господній храм!
Ляжте прямо на серце
Лиходієві моєму!.
Дружину йому нерозумну
Пішли, дітей — юродів!
Прийми, услиши, господи,
Молитви, сльози матері,
Лиходія покарай!...
У поемі Некрасова використані майже в незмінному вигляді пісні, плачі, обрядові змови, прислів'я. При цьому самі герої оповідання (Савелій Корчагин, Яким Голої, Матрена Тимофіївна, семеро мужиків-правдошукачів) частенько виступають не лише як оповідачі, що використовують у своїй промові народну мудрість, народні вирази, але я як творці, інтерпретатори. Фольклор в епопеї "Кому на Русі жити добре" — це і об'єкт, і засіб художнього зображення : об'єкт -как втілення народного світогляду, його розвитку; засіб — як виявлення творчої обдарованості тих осіб, тих героїв, які зберігають його у своїй пам'яті, оновлюють відомі тексти, створюють нові.
Шукачі щасливого, як і багато інших селян, зберігають в пам'яті велику кількість фольклорних текстів, уміють вставити "слово влучне", іноді переосмислюючи його. Наприклад, в міркуваннях мужиків-правдошукачів можна знайти таке переосмислене прислів'я: "Матінка-жито годує усіх дурнів суцільно, а пшеничка — по вибору". У тексті поеми читаємо:
Пшениця їх не радує:
Ти тим перед селянином,
Пшениця, провинилася,
Що годуєш ти по вибору,
Зате не намилуються
На жито, що годує усіх...
Переосмислення прислів'їв пов'язане також і з образом Савелія, багатиря святорусского : "А німець, як не володарював, Та наші сокири лежали — до пори" (замість прислів'я: "Є у бога сокири та лежать до пори") "і гнеться, та не ломиться, не ломиться, не валиться... Ужли не багатир"? (замість: "Краще гнутися, ніж переламатися"). Оновлення прислів'їв в епопеї Некрасова мотивується характером героїв, їх поглядами. Оновлені і наново створені прислів'я, приказки виявляють творчу обдарованість російського селянства. Фольклор, процес його народження, битования і оновлення зображається Некрасовим як вираження народної самосвідомості, що розвивається.
Використання фольклорних елементів створює також неповторний і оригінальний стиль поеми, робить її схожою на народну билину, близьку за духом російському селянству. Народна мова вдало вибрана Некрасовим в якості виразного засобу для точного опису життя селянства, для передачі ідей автора. Мова оповідання допомагає відповісти на питання: чи "Добре жити на Русі селянинові, селянці, холопові"? Ні, відповідає Некрасов, не можна цих людей назвати щасливими. Надто багато в їх життя праці і скорботи, занадто мало нагороди, справедливості і жалості.
Ти і убога,
Ти і щедра,
Ти і забита,
Ти і всесильна,
Матінка-Русь!.
У цій пісні поет немов підводить підсумок, малюючи образ селянської Русі. По сюжету твору ця пісня не є народною, її вигадав Гриша Добросклонов (народний заступник), але в ній звучить достовірно народна любов до батьківщини. І ласкаво-зворушливе звернення до батьківщини — "матінка" — відбиває відношення народу до неї. Можливо, для того, щоб поглянути на Русь не з офіційної, відчуженої, європейської точки зору, а з точки зору народу — дітей Русі, Некрасов і написав свою поему народною мовою. Поет глибоко проник в народний світогляд, а тон і пафос поеми узгоджуються з духом народної творчості.
