Ті ж і До у л і г і н. Кулигин. Ось вам ваша Катерина. Робіть з нею, що хочете! Тіло її тут, візьміть його; а душа тепер не ваша: вона тепер перед судией, який милосердніше вас! (Кладе на землю і втікає.) Кабанов (кидається до Катерини). Катя! Катя! Кабанова. Повно! Про неї плакати-то гріх! Кабанов. Матуся, ви її згубили, ви, ви, ви... Кабанова. Що ти? Аль себе не пам'ятаєш? Забув, з ким говориш? Кабанов. Ви її згубили! Ви! Ви! Кабанова (синові). Ну, я з тобою удома поговорю. (Низько кланяється народу.) Дякує вам, люди добрі, за вашу послугу! Усі кланяються. Кабанов. Добре тобі, Катя! А я-то, навіщо залишився жити на світі та мучитися! (Падає на труп дружини.) ЯВИЩЕ ВОСЬМЕ Кабанов і Кабан по приходу назад додому. Сидять за столом. Кабанов. І все-таки матуся це ви згубили Катерину! Ви! І я ніяк не відмовлюся від своєї думки. (Сльози проступають на очах.) Кабанова. Та як ти смієш так розмовляти зі своєю рідною матір'ю! (З великим здивуванням.) Я тебе ростила, виховувала з усією, що є на світі любов'ю. А ти, негідник, так мене ще і засуджуєш. Я тобі нічого поганого і зовсім не бажала. Ось насправді, яка повага батькам те стало!) Жах! І на що мені усе це?! (Глибоко зітхає.) Кабанов. Перестаньте, матуся! Мені до цього раз у раз кожного разу доводилося вам прислужуватися, як маленькій собачці її хазяйці. Повно вже! Добру ви мене ніколи не учили, тільки завжди своє невдоволення виражали, що б я не зробив. У вас усе тільки на словах! Ви... ви завжди тільки собою зайняті, вас не хвилює моє життя... моя подальша доля... (Ледве-ледве промовляючи, запинаючись.) Кабанова. Замовкни, я тобі сказала! (Грізно вигукнула.) Кабанов. Ні вже, матуся, тепер я більше не можу зберігати той помилковий спокій і покору, як було раніше. Я вже ситий цим по горло! (Перебиваючи мову матері, що вже вийшла з себе як ніколи.) Кабанова. Вистачить! Мені набридло! (Істерично скрикуючи.) Кабанов. А мені, думаєте, не набридло!? Ваші постійні нарікання з приводу неправильного поводження з дружиною моєю. Те ви до цього усі бажали, щоб нарешті-таки у мене склалося особисте життя, і я став сім'янином. Те тепер уже, після, як ви вважаєте такою, що не відбулася, весілля, вам усе не подобатися... усі наші стосунки для вас - є ніщо... Ви в усьому виражаєте своє невдоволення! Так неможливо далі Кабанова. Одружився на грішниці, так і сам ще грішиш! Кому велено зі своїм шанованим батьком так бесіду звістки. Знайшов, кого учити! Соромно! І кого я виростила! Ганьба! Аби лише інший народ не дізнався... Кабанов. (Перебиває матір.) Ось вам що тільки і потрібне! Чутки напустити, та від себе усі грішки зам'яти. Яка ж ви мати, якщо невістку свою не визнаєте... та упокой її Господь! (Заплакавши, встав на коліна і почав молитися.) Кабанова. Та коли ж ти припиниш!? (Стукнула долонею по столу) Повинне молитися самовбивці! Покарає тебе Всевишній, покарає! Згинь, сила ти нечиста! Кабанов. (Набравшись хоробрості, через сльози скрикує) Це ВИ вбивця! Кабанова. Ах ти... ти... (Розгубившись, промовляла матір в нерозумінні) Кабанов. Після такого...! Я вам більше не син! У вас і душі немає! Та нехай вас засудять по праву, коль не народ так Бог! Живіть, самі по собі, а я йду! Прощайте! Не поминайте лихом... Тільки-но зглянувшись над матір'ю, згадавши, як він її шанував, Тихон замислився, і після зрозумів для себе, що нічого хорошого від матері своєї не варто чекати. Одно зло і підступність. Дуже сильно нудьгував він по Катерині, мучився. Зібрав він усі свої пожитки і відправився в дорогу, світ за очі. Здавалося йому, що не знайти більше за щастя в житті, немає сенсу такому існуванню.
