RotaPost - Эффективная реклама в блогах eTXT Kwork.ru - услуги фрилансеров от 500 руб. Hosting Ukraine RotaPost - Эффективная реклама в блогах
Баннер партнерской программы Студворк 240x400
Категории сайта
Случайные анекдоты
Наш опрос
Оцініть мій сайт
Результаты
Всего ответов: 51
Блок 5360
Блок 9037
Оцініть мій сайт
Результаты
Всего ответов: 51
Регистрация

Поиск



Главная » Файлы » Мої файли [ Добавить материал ]

Роксоляна ( Осип Назарук)
24.03.2012, 16.49
ІМПЕРАТОРСЬКА КАРІЄРА АНАСТАЗІЇ ЛІСОВСЬКОЇ


Ясир готовив одним розпачливу безодню каторжних робіт, інших же кидав на дикі береги кохання. Брутальні степові пірати дбайливо оберігали найціннішу добичу: вродливих молоденьких дівчат, щоб їхня краса не змарніла. Багато грошей дадуть за них у Бахчисараї або Кафі. За такими розкішними скарбами варто гнатися в глибину України.

...Тоді димили пожежі в Галичині, на Волині й Поділлі, скрізь горіли села й містечка від татарських смолоскипів. Не вимолив панотець Лісовський Божої оборони від них ні для Рогатина, ні для своєї родини. Юна Настя, його прекрасна доня стала рідкісною й показною здобиччю степових грабіжників, що пірвали її на "Чорний Шлях" - назустріч незбагненому призначенні.

Чарівна краса Анастазії Лісовської перевершила найкращі сподівання її торгівців. За найвищу ціну закуплено її до найпершої категорії: до сераю Падишаха в Стамбулі, царгородській столиці оттоманської імперії. Найпишніше, найбільш вславлене й водночас найбільш таємниче місце на землі: грізне, казкове й унікальне!

Українка-бранка Настя Лісовська попала в султанський серай у час, коли могутність оттоманської держави досягла зеніту. Від Атлясу по Кавказ, від Дунаю до Евфрату на поверхні трьох мільйонів квадратових кілометрів осіла ця імперія на перехрестях Азії, Европи, Африки, поглинувши 20 ріжних рас і майже стільки релігій. Картагіна, Мемфіс, Тир, Сидон, Нініва, Пальміра, Александрія, Єрусалим, Смирна, Дамаск, Атени, Спарта, Адрянопіль, Филипи, Троя, Цезаря, Медина, Мекка належали сюди. Поза її орбітою з усіх старовинних міст залишалися тільки Рим і Сиракузи. Влада султана в Азії охоплювала Мезопотамію, Арменію, Кавказ, частину Персії, Сирію, Палестину, Геджаз, в Африці Єгипет, Триполіс, Туніс, Альжир, в Европі Крим, Румунію, Болгарію, Грецію, Альбанію, Сербію, небавом Банат і Мадярщину.

Необмеженим паном усіх тих просторів був Сулейман Величавий, нащадок Ертогруля, Мурада І, переможця на Косовому Полі, Баязеда Завойовника, найсильнішого противника Тамерляна, правнук Магомеда ІІ, звитяжця Царгороду (травень 1453), внук Баязеда ІІ і син Селімана І, "Султана й Каліфа, Наказодавця всіх Вірних".

Французькі історики називають його турецьким Людвиком ХІV (бо не допустимо для них назвати свого Людвика "французьким Сулейманом Величавим"). А втім номенклятурі Сулеймана Величавого годі найти рівню:

Султан Оттоманів,

Посланець Аллаха на землі,

Непомильний Законодавець,

Володар Володарів цього світу,

Власник людських голів,

Наказодавець вірних і невірних,

Величний Цезар,

Покровитель усіх народів свесвіту,

Тінь Всемогучого,

Роздавальник миру на землі...

...Це тільки частина офіційних титулів Сулеймана І, що свідчать про нахил східніх народів до гіперболізації.

...У султанському гаремі на пишній колись візантійській землі окутано містерією школу одалісок. Під строгим доглядом Кізляр Аги (начальника евнухів) муштровано армію красунь призначених для розкошів, веселощів і втіхи "Тіні Аллаха на землі". Канони стислих приписів визначували сувору дисципліну з ієрархією, формальностями, церемоніялами. Дівчата раз замкнуті в гаремі не мали вийти з нього ніколи, а неслухняних у навантажених мішках поглинали холодні хвилі Босфору.

Свіжоприбулі адептки імператорської алькови, напучувані в майстерності всіх тонкостей спокушування й приваб, крім Корану вивчали письмо, музику, танець, спів, приписи поведінки, мережання, шиття. Призначені до службового персоналу вдосконалювалися в усіх домашніх роботах і керуванні ріжними ділянками господарства.

Найвищим досягненням тих недоступних істот був ласкавий погляд володаря. Прагнули й дожидали цього сотки краль, любопристрасних, заздрісних, похмурих, зловтішних, покірливих, облудливих... З-під темно крашених повік і дугастих брів золотисті очі туркинь тривожно гляділи туди, де веде "золота дорога", чи відкриється той таємний шлях для їхніх струнких силюетів, ніжних плечей, м'яких рамен, довгих шовковистих для лестощів долонь. Їхня бо молочна шкіра з відтінками янтару й пелюсток рож мала дуже небезпечних суперниць таких, як лагідні черкески, огнисті грузинки, й усі екзотичні красуні европейського суходолу: грекині, француженки, італійки, еспанки, німки, врешті чорноброві, золотокосі з синім виром у очах, русалки з півночі. Їхні солодко викроєні губи в чарівній усмішці тріюмфували завжди над широкими, м'ясистими, похітливими устами туркинь. Улюбленицями султанів були переважно чужинки.

Тільки після докладно переведених, задовільно складених іспитів у приявності матері султана призначувано надійних кандидаток. І тільки небагатьом із них усміхнулася доля. Інші, на яких не впало око султана, ніколи не бачили "золотої дороги" та марнували свою вроду вигадуючи, як проводити час, щоб забити його порожнечу: робітками, ласощами, нашіптуванням сплетень, сновиганням у купальнях, чепуренням тіла, крашенням волосся, куренням запашних наркотиків, піклуванням дітей щасливіших подруг і лінощами.

Донька отця Лісовського мала практичну зрівноважену вдачу, гостроумний дар помічування, розсудливість, притомний ум, т. зв. здоровий глузд. Вона пильно приглядалася до свого нового довкілля й поволі зживалася із ним. Нерозгаданість майбутнього не кинула її в безнадійність резигнації. Навпаки, непевність була тим більшою принукою для наполегливого навчання, а вроджені музикальність і співучість дали їй першенство між іншими ровесницями. Українська диво-пісня, гумор, дотепність, живий темперамент зробили її атракційною для оточення. Вона була розсміяна, веселунка, жартівниця, радісна..., так і прозвали її турецьким найменням "Хуррем": "Та, що приносить радість". Бо в гаремі теж прийнято панівний у турків звичай називати жінок іменами квітів, клейнодів, іграшок, забавок...

Радісній Лісовській поталанило стати популярною в цій "в'язниці невільників" як названо серай. А втім на невільництві була побудована й уся система Оттоманської імперії, від родини до найвищих державних інституцій. Навіть у королівській родині панували такі ж відносини. Матері султанських дітей були рабині, самі ж султани теж бували синами рабинь і не відзначували подружнім титулом матерів своїх дітей. За "Святим Законом" ісляму становище матері (жінки - чи невільниці) не впливало на легітимність дітей, якщо батько визнав їх. Проте навіть у відокремленій позолоченій тюрмі гаремових жінок були свої ранги й авторитети. Найвищу повагу мала "Валідег-Султанка", мати падишаха. Вона користувалася не тільки синівською пошаною, але мала найвищу владу над усіми його жінками. За нею йшла мати його первородного сина, а після неї матері інших його синів. Багато менше визнання припадало тим, що обдарували султана доньками. Кожній були призначені окремі апартаменти разом із персоналом служби, яким командувала "Кіяя". Визначну ролю грала Кіяя Валідег - Султанки, вона бо управляла всіми дівчатами, що належали до особистої й домашньої прислуги султана. Особливого значения набрало це становище за володіння пізніших султанів, що потапали в розпусті й гарем був для них найважнішою доменою.

Нова фаворитка в гаремі стала найбільшою загрозою для матері Мустафи, первородного сина Сулеймана, "Весняної Рожі" (Гуль-Бегар по-турецькому), як названо цю черкеску6 за її небуденну вроду. Після Валідег-Султанки вона займала друге місце в ієрархії гарему. І Весняна Рожа змобілізувала всі свої колючки проти соняшної Хуррем.

...Але для Насті Лісовської Сулейман явився не тільки могутнім монархом, на якого "золотій дорозі" лежали перли й самоцвіти. Молодий, ставний, уродливий, а над усе шляхетний, він був тим лицарем з казки, якого шукають мрії молодих дівчат. Перешкоди тільки зміцнювали її завзяття, а небезпеки загострювали проворність. Тут з'єдналися відвага й смак у надзвичайності, задирливий визов обставинам і зусилля здійснити себе почерез усі противності. Жадне право, ні вказівки, ніякий приклад іззовні не міг їй бути дороговказом, вона мусіла сама рішати, що й як діяти. Вона ж жила в оточенні, де кожної хвилини можна здобути все й усе втратити. Самітня серед своїх сумнівів вона виявила захоплюючу сміливість. Саме в оточенні ворогів відкриваються прикмети сильних душ. Це була героїчна пригода українки-попівни, її гарячі пошуки романтичної слави, справжнього сенсу життя, почерез темряву забобонів і містифікацій, крізь блиски мерехтливої пристрасти, це був рисковний бій за щастя, велич або риск смерти, безчестя, ганьби.

Опріч молодости, здоров'я і краси привезла бранка з України її волелюбний дух, яким вона найбільше виріжнялася з-поміж усіх красунь, що були власністю султана. Поняття свободи, людської гідности, почуття прекрасного, відчуття щастя, а разом з тим свідомість власної вартости. "Я руці, що била, не пробачу", цю строфу можна віднести до Лісовської. Як християнка, вона визнавала глибоко вкорінений погляд про рівність жінок і мужчин. Так було в її народі, в її батьківщині впродовж історії. Тільки в обіймах улюбленця вона годилася бути рабинею. Такою не була ніяка інша з невільниць Сулеймана. Зате він її прагнув і нікого поза нею. Її духове багатство, іскристий гумор, гострий дотеп, українську пісню, вишукану ніжність, палку чутливість. Завжди погідна, натхнена, збуджена - вона була йому радістю своєю появою, своїми мріями, бажаннями, хвилюваннями. Разом із нею він пізнавав, що джерело справжніх цінностей не є в зовнішніх речах, але в серцях. За все те він заплатив їй любов'ю, якої не зазнали ні Троянська Гелена, ні Клеопатра, ні Аспаназія, ні Люкреція чи інша славна любовниця... "Золота Дорога" повела Настю Лісовську на престіл першої імператорки Туреччини.

Бернардо Наваджеро впевняє свою "Найяснішу Республіку", що "Роксоляна, руської національности є так полюблена своїм монархом, як ніяка інша в оттоманській династії, та що ніхто з них не дорівняв їй силою влади".



Інший венеціянський представник у Стамбулі доносить уже в перших роках володіння Сулеймана про вийнятковий вплив української улюблениці на султана. Понад триста гаремових жінок від того часу не могли стати суперницями Роксоляни, яка впродовж 32 років аж до смерти була легальною королівською дружиною Сулеймана, що добровільно дотримував вірности цього першого в історії Туреччини моногамічного султанського подружжя.

У заплутаній мережі двірських інтриг потрібні обережність, рівновага, а надівсе гострий, сміливий і незалежний розум. Тріюмф Роксоляни над її ворогами доказує, що тих прикмет їй не бракувало.


При кожній нагоді Роксоляна кидала тюремний гарем, їдучи з Сулейманом на святкові церемонії, ігрища й турніри, або морські й надбережні, степові прогульки. У воєнних часах вона вирушала в похід із почотом Сулеймана. На її очах проходила облога Родосу, Білгороду, Могача, Відня... Вона бачила мужність свого чоловіка, його військову велич. Замість по жіночому стримувати його від воєн, вона його до них заохочувала, навіть на склоні літ, як це було з походом на Мальту.

Прийнявши віру й турецькі звичаї Анастазія Лісовська не забула свого прожитого дитинства, ні не виреклася свого походження. Її перемога над матір'ю первородного Мустафи скоро виявилася чимось важливішим від висилки його до далекої провінції в Азії. Великий Везир Ібрагім пересвідчився, що Сулейман має поважну дорадницю. Постать цієї вийняткової жінки, яку султан наперекір традиціям зробив своєю легальною подругою - привертала увагу закордонних дипломатів, які в своїх звітах підкреслювали її руську національність.

Венецькі посли писали, що вона "di nazione Rossa (russa)". Знали про її походження турки, а навіть називали містечко Рогатин польському послові Твардовському в Царгороді в 1521 р..

Французький амбасадор у Венеції, Пелісьє, інформував свого короля, що султанка походить з руського народу, який живе "від Карпатських гір аж до Дніпра й Чорного моря".

Ім'я "Роксоляна" звучало для них так як "Русса" або "Росса", "Россана".
У ріжних мовах звучали ці синоніми Росса, Рокса, Росана, Роксоляна. На всіх панівних дворах тодішніх володарів вимовляли їх по своєму, а їхні значення й вплив можна міряти подивом, завистю, тривогою, люттю і - респектом, що їх вони збуджували, не тільки в сучасників, а й у наступних поколіннях.

А втім назвати себе Роксоляною значило теж кинути визов гаремовим звичаям надавати жінкам лиш імена квітів і забавок.

Смішні і недоречні заборони гарему вона не тільки критикувала, але поборювала власним прикладом. Серпанок на жіночому обличчі вже не збуджував у неї сміху, він був наругою. Роксоляна не носила чадри. Заскорузле життя гарему не давало нагод жінкам вийти поза його мури. Проте Роксоляні вдалося впровадити на султанський двір звичай прилюдних церемоній: гучні весілля, виставні обходи з приводу дозрівання королівських принців і т. п. Ті величаві маніфестації відбувалися не в Великому Сераю, а на площі Гіпподрому і стали на довгі століття подивом для Европи. Це був знаменний перелік у дотогочасному житті султанського двору и заповідь свіжих змін.

Такою приголомшливою подією стала церемонія її одруження з Сулейманом. Короткий запис очевидця так звітує про це весілля:

Одним із найбільших тріюмфів Роксоляни, а в парі з ним найважливішим досягненням для жіночих впливів наступних поколінь уважають дослідники переселення її з гарему до головної королівської палати, себто з т.зв. старої палати до "великого сераю". Це сталося на початку 40-вих років, в наслідок пожежі в старій палаті. Правдоподібно до того часу слід віднести її інтронізацію і весільні церемонії. Звітодавці засвідчили, що Роксоляна взяла з собою коло сотні двірських дам та цілу гвардію покоївок і служби з евнухами в пропорційній кількості. Особливо занотовано, що серед службового персоналу були окремі її власні швачка й доставець. Цей останній "дуже виставно одітий приходив до палати й відходив, коли хотів, та завжди в супроводі 30 слуг".15

Роксоляні завдячує світська архітектура Туреччини один з найкращих зразків ХVІ століття: престольну залю, пишно декоровану структуру в стилі рококо. Водночас, це перший прояв впливу европейської архітектури в великому сераї. Талановитий архітект Сінан Ага збудував чудову літню палату ("кіюшк") для Роксоляни, найбільш популярне місце перебування пізніших жінок королівського гарему.

Це тільки мала частина її участи в архітектурній розбудові Стамбулу, що відноситься до її особистих будівель. Проте безспірна є її причасність до безчисленних мошеїв, мавзолеїв, шкіл, добродійних кухонь, мостів і акведуктів, коштовних і мистецьких по цілій імперії від Білгороду до Багдаду й від Криму до Каїра. Є вістки, що її коштом побудовано християнську церкву в Дамаску...

Ніхто не переважив Роксоляни в серці Сулеймана, ніхто її й по смерті не переміг. Її гробниця чекала його приходу. Сулейман в останні роки бажав умерти на полі бою, щоб піти за Роксоляною в колишній лицарській славі, за яку найбільше вона його полюбила.

Так і сталося. Смерть постигла Сулеймана під час облоги мадярськоі твердині Шігету (1566 р.). Його мавзолeй здвигнено поблизу Роксоляни.

З доступних українських творів про Роксоляну слід визнати досі найкращим повість Осипа Назарука "Роксоляна - жінка халіфа й падишаха (Сулеймана Великого) завойовника і законодавця", надруковану у Львові 1930 р. Ще в 1918 році задумав цю тему автор студіюючи джерельні матеріяли з історії Туреччини, з літератури й етнографії України. Це й дозволило йому відтворити епоху й внутрішній світ персонажів.

Повість О. Назарука не докінчена. Сюжет уривається перед найбільш драматичними подіями, коли наближається кривава боротьба за наслідство султанського престола. Автор обмежився "пророцтвами" понурого майбутнього, яке предсказує Роксоляні побожний пустельник. А шкода, бо ерудиція й переконлива мотивація автора дала б картини безжалісної боротьби на життя й смерть, в якій обороною була тільки - безоглядність. Без виявлення генези й мотивації вчинків - їх засуджується злочинами. Так і назвав автор в недавно виданих Подорожніх Записках один із уступів при описах Царгороду: "Злочин Роксоляни", вболіваючи над її історією при оглядинах гробниці.46 А тимчасом історія Мустафи, первородного сина Сулеймана не така проста. Він був амбітний, здобував щораз більшу популярність, особливо в армії яничарів, мав уже понад 40 років і заповідав стати могутнішим володарем від свого батька. Старих султанів, коли завчасу не повмирали, їх згідно з традицією убивали. Старий Сулейман ще мав силу й енергію втримати свій престіл. Це були кровожадні часи й вимагали такого ж діяння. Його диктувала невблагана льогіка фактів: "Не ми уб'єм, то нас вони уб'ють"... Міт "злої жінки" дозволив перенести вину в смерті Мустафи на "інтриги" зненавидженої чужинки - Роксоляни. А в тім Роксоляна Назарука в спалахах тривоги за долю сина готова не уступити ні перед чим.


Книжка О. Назарука насичена історичним кольоритом, ліричні вставки на лад народніх речитативів переплітаються елєгійним тоном і повтореннями в орієнтальному стилі. Не бракує й гумору, нпр. в епізодах із львівськими жидками-гешефтярами. Вдатні орудування діяльогами й відтворювання постатей надолужують брак суцільної акції, деякі мовно-стилістичні недомагання, композиційну невикінченість. Зрештою автор не вважав свого твору шедевром: "...Нехай же ця перша спроба вжитися в ті часи, заохотить письменників будучих поколінь української нації - краще й лучше представити ту епоху й найвеличнішу її постать, яка століттями звертатиме на себе увагу..."

Осип Назарук присвятив "українським дівчатам цю працю про велику українку, що блистіла умом і веселістю, безоглядністю й милосердям, кровю й перлами". Крім романтики любовних хвилювань, глибини релігійних зворушень, гарячих материнських почуттів, автор відкриває в Роксоляні палкі пориви патріотизму, що їх респектував навіть Сулейман як корону всіх найкоштовніших весільних дарунків султан оголосив звільнення українських бранців і дозвіл повернутися в Україну. Патосом любови до Украіни пройняті її змагання за імператорську владу: "Вже привикла до думки про здобуття золотого престола Османів. Тоді виховає синів так, як уважає. О! І тоді зачне снувати пляни й діла, якими перевисшить Велику Княгиню Ольгу, що в цих палатах приймала хрест - так само потайки, як потаємно й вона несе свій невидимий хрест терпіння..!" (стор. 251.) 
Категория: Мої файли | Добавил: Льоша | Теги: твори, ДПА, біографія, Творчість, дрю, поети, україна, поеми, 2012, Роксоляна ( Осип Назарук)
Просмотров: 2771 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
 
Ваш логин: Ваш пароль: