RotaPost - Эффективная реклама в блогах eTXT Kwork.ru - услуги фрилансеров от 500 руб. Hosting Ukraine RotaPost - Эффективная реклама в блогах
Баннер партнерской программы Студворк 240x400
Случайные анекдоты
Наш опрос
Який предмет вам подобається найбільше?
Результаты
Всего ответов: 96
Блок 5360
Блок 9037
Який предмет вам подобається найбільше?
Результаты
Всего ответов: 96
Регистрация

Календарь
«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Поиск



Головна » 2012 » Травень » 14 » МИКОЛА ЗЕРОВ (1890-1937)
10.21
МИКОЛА ЗЕРОВ (1890-1937)

МИКОЛА ЗЕРОВ (1890-1937)

Микола Костьович Зеров народився у місті Зіньків на Полтавщині 14 (за новим стилем 26) квітня 1890 р.

Батько його був учителем, згодом — завідувачем міської школи, а з 1905 р. — інспектором народних шкіл. Мати походила з дрібного землевласницького козацького роду Яреськів. Початкову освіту М. Зеров здобув у Зіньківській школі та Охтирській гімназії.
У 1903 р. майбутній митець вступив до першої Київської гімназії, яку закінчив у 1908 р. Саме в ній, а згодом і на історико-філологічному факультеті Київського університету, майбутній письменник здобув фундаментальні знання з античних та європейських мов і літератур, що значно вплинуло на формування його поетичного дару.
У 1912 р. в журналі «Світло»та газеті «Рада»з'являються друком перші статті та рецензії Зерова. З 1914 р. його було призначено викладачем історії до Златопільської чоловічої гімназії, а з жовтня 1916 року — ще й жіночої.
З 1917 р. вчений працював викладачем латині у Другій українській державній гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства в Києві. У 1918-1920 рр. він викладав українознавство в Архітектурному інституті, працював редактором бібліографічного журналу «Книгар»(до початку 1920 р.).
У цей час Микола Зеров увійшов до елітарного гуртка діячів української культури, що сформувався навколо Георгія Нарбута. На зібраннях гуртка обговорювалися справи розвитку української літератури, малярства, графіки.
У 1920 р. у житті Миколи Зерова відбуваються істотні зміни: він одружується з Софією Лободою і починає серйозно замислюватися про наукову працю. Того ж року виходять підготовлені ним «Антологія римської поезії»та «Нова українська поезія», що стають помітним явищем у тогочасному літературному житті. З голодного Києва М. Зерова запрошують на роботу в Баришівську соціально-економічну школу. Тут він працює, не пориваючи творчих зв'язків з Києвом, близько трьох років. Це були плідні роки оригінальної творчості — всі вірші його збірки «Камена»(1924) написано саме тут. Також в Баришівці М. Зеров зробив багато перекладів, написав низку сонетів та сатир-пародій, кілька невеликих оповідань.
1 жовтня 1923 р. Микола Зеров став професором української літератури Київського Інституту народної освіти (так звався тоді Київський університет). Одночасно він викладав українську літературу в Кооперативному технікумі та Торгово-промисловій школі.
31923 р. гучно заявили про себе українські «неокласики», оскільки саме тоді вони з'їхалися до Києва й об'єднались у рамках АСПИСу. У грудні 1923 р. відбулася перша зустріч Зерова з М. Хвильовим, коли той приїхав до Києва у складі харківської письменницької делегації «Гарту».
Неокласики розгорнули бурхливу літературну діяльність. Вони влаштовували літературні вечори, на яких намагались згуртувати мистецькі сили, аби спрямувати їх у річище конструктивної праці. Але прагнення Зерова розробити спільну платформу для консолідації літературного процесу було кваліфіковано як замах на ідеологічну цноту нанфутуристів та гартованців.
1924 р. розпочався з бурхливих дискусій. З січня на культкомісії Всеукраїнської Академії наук М. Зеров виголосив доповідь «Українська література в 1923 році». 20 січня відбувся диспут, на якому опонентами доповіді Д. Загула «Криза сучасної української лірики»виступили М. Зеров, Ю. Меженко, Г. Косинка, М. Івченко. Лідер неокласиків оцінював 1923-й як «рік літературного оживлення». Адже з'явилася низка яскравих імен, нових книг і журналів. Так, приміром, у Києві виникла конкуренція між «Новою громадою», до якої тяжіли члени АСПИСу, і «Глобусом»— органом футуристів, членів «Гарту»та «Плуга». На думку М. Зерова, відбувалися звичайні процеси, необхідні для розвитку української літератури. Йому опонував Д. Загул, який, фактично, обстоював необхідність уніфікації та суворої регламентації як вибору ідеї твору, так і художніх засобів її вираження. Ця конфронтація згодом трагічно відбилася на розвитку всієї української літератури.
Того ж 1924 р. було надруковано першу збірку віршів М. Зерова «Камена», до якої, втім, було включено й перекладний розділ. Автор скромно виправдовував це перед сучасниками потребою «розробляти мову і стиль, удосконалювати техніку й синтаксичну гнучкість української поезії». Він називав свої вірші «сухарями»на розкішному бенкеті поетичної фантазії.
Перший випуск історико-літературного нарису «Нове українське письменство»й монографія «Леся Українка»також були видані у 1924 р.
31926 р. М. Зеров виступає лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Того ж року офіційна влада звинуватила «неокласиків»в антипролетарських настроях. Г. Майфет З липня 1927 р. так писав М. Зерову: «Взагалі літературна ситуація жахлива. Тичина каже: „Мені шкода не того, що я нічого не друкую, а того, що я нічого не пишу для себе...»Червневий пленум ЦК КП(б)У 1927 р. дав прямі директивні вказівки щодо політичної оцінки неокласиків: «Тепер серед українських літературних груп типу неокласиків спостерігаємо ідеологічну роботу, розраховану саме на задоволення потреб української буржуазії, що зростає. Характерне для цих кіл прагнення спрямувати економіку України на шлях капіталістичного розвитку, тримати курс на зв'язок з буржуазною Європою».
Фактично ця постанова означала заборону літературної та критичної діяльності Зерова. Для нього лишалася тільки одна ділянка — історико-літературні студії. Саме на цьому М. Зеров і зосереджується наприкінці 1920-х рр. Він пише передмови до творів українських письменників-класиків, які побачили світ у видавництвах «Книгоспілка»та «Сяйво»(з цих статей складається книжка «Від Куліша до Винниченка»). Але на цих позиціях М. Зерову пощастило затриматись недовго. Процес СВУ на початку 1930 р. став переломним. «Книгоспілку»було реорганізовано, «Сяйво»закрито. Куліша і Винниченка проголосили фашистськими письменниками. У числі інших у зв'язку з процесом СВУ було заарештовано й М. Рильського, що стало виразним попередженням для всіх неокласиків. "
У лютому-березні 1930 р. Зеров був змушений виступити «свідком»на процесі СВУ. Його становище хитке й непевне: як і всі українські інтелігенти, він живе під постійною загрозою арешту, в атмосфері погроз і цькування.
Самогубство Хвильового в травні 1933 р. стало ще однією драмою для Зерова. Усі останні роки було фактично заборонено займатися творчою діяльністю, а з 1933 р. стає небезпечним навіть мовчання. Від Зерова й Филиповича вимагають самокритичних заяв і політичних декларацій. Писані з примусу листи до редакції стають псевдодокументами тієї нелюдської доби. Наприкінці 1934 р. Зерова було остаточно звільнено з університету. Він втратив останнє матеріальне опертя й був змушений шукати будь-яку працю або залишити Україну. Переживши ще одну трагедію, — смерть десятилітнього сина — М. Зеров переїжджає до Москви.
Наприкінці квітня 1935 р. за звинуваченням в терористичній діяльності Зерова було заарештовано. На першому допиті він заявив: «Ні до якої контрреволюційної діяльності я не причетний, а отже, співучасників назвати не можу». Пізніше з нього виб'ють інші відповіді. Під час обшуку в нього були вилучені дві книжки: «Політика»з дарчим написом так званого «терориста»Г. Косинки та роман П. Куліша «Чорна Рада». Оце й усі «докази».
20 травня 1934 р. Зерова відправили до Києва. Тут і почалася справжня робота. Допити слідчого Ліхмана траплялися майже через день. Протоколи відбивають лише слова, зафіксовані працівниками НКВД й підтверджені підписом арештованого. 9 липня М. Зеров практично «розколовся»і визнав себе винним: «Я признаю себе винним у тому, що приблизно з 1930 року належав до керівного складу контрреволюційної націоналістичної організації, куди, крім мене, входили Рильський і Лебідь».
На суді, який відбувся 1-4 лютого 1936 р., М. Зеров погодився зі звинуваченням в тому, що він «входив до складу керівництва контрреволюційної організації, яка ставила перед собою завдання скинення радянської влади на Україні та створення буржуазної незалежної української республіки, готувала замах на Косіора й Постишева...»
М. Зерова було засуджено до 10-річного ув'язнення. Стільки ж отримали П. Филипович та А. Лебідь, а також інші «учасники групи», деякі з яких познайомилися лише під час очних ставок. Дещо менше отримали поет М. Вороний (вісім років), працівник українського історичного музею Б. Пилипенко та педагог із Чернігова Л. Митькевич (по сім років). Вдалося вижити лише Митькевичеві. Пізніше він розповів, що всі «зізнання»витягалися побоями.
Наприкінці зими «злочинців»було відправлено на Соловки. У пункт призначення всі вони прибули в перших числах червня 1936 р. Спершу режим у таборі був відносно стерпним. За станом здоров'я М. Зеров не міг працювати лісорубом, тому прибирав кімнати господарської служби. Після закінчення роботи він міг займатися перекладами та історико-літературними студіями. Про це поет пише в листах до дружини, останній з яких датований 19 вересня 1937 р. Ці листи були опубліковані в «Радянському літературознавстві» за 1988 р.
9 жовтня 1937 р. без будь-яких підстав і пояснень справу Зерова та інших було переглянуто. Зерову, Филиповичу, Вороному і Пилипенку було винесено вищу міру покарання — розстріл. З листопада 1937 р. вирок було виконано.
Основні твори: збірка «Камена», літературно-критичні розвідки.

Переглядів: 1304 | Додав: Льоша | Теги: МИКОЛА ЗЕРОВ (1890-1937) | Рейтинг: 7.6/9
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
 
Ваш логин: Ваш пароль: