RotaPost - Эффективная реклама в блогах eTXT Kwork.ru - услуги фрилансеров от 500 руб. Hosting Ukraine RotaPost - Эффективная реклама в блогах
Баннер партнерской программы Студворк 240x400
Категории сайта
Мої статті [581]
тут есть все: Україна, 2012, поеми, твори, біографія, творчість, поети, ДРЮ, ДПА, ЗНО, реферати, тематика, біографія, вірші, література зі шкільної програми, поиск, скачать, новости, библиотека, бесплатно, видео, музыка, приколы, эротика, гороскоп, прогноз, фильмы, почта, реферат, софт, архив, погоды, серийник, ключик, курсовая, файловый
Случайные анекдоты
Наш опрос
Який предмет вам подобається найбільше?
Результаты
Всего ответов: 96
Блок 5360
Блок 9037
Який предмет вам подобається найбільше?
Результаты
Всего ответов: 96
Регистрация

Поиск



Главная » Статьи » Твори, оповідання » Мої статті [ Добавить статью ]

Пісня про Роланда



   Потвори з пекла, аспіди та змії,

Грифонів також понад тридцять тисяч.

І вся ця нечисть хоче зжерти франків.

Благають вояки: «Рятуй нас, Карле!»

Пойнятий горем мчить король на поміч,

Та раптом виникає перешкода:

Із лісу вийшов лев йому назустріч,

Жахливий лев, погордливий і грізний,

І він стрибнув на короля відразу,

Вони зчепились в боротьбі смертельній.

Ніхто не зна, як цей двобій скінчиться.

Спить міцно Карл і навіть не прокинувсь.



186

Та після цього сновидіння - інше.

У Франції Карл, в Ахені. Тримає

На ланцюзі подвійнім він ведмедя.

Ще тридцять вийшли із лісів арденнських,

До короля по-людськи промовляють:

«Великий Карле, нам його віддайте!

Немилосердно так тримати звіра!

Ми родича не кинемо у скруті!»

Але з палацу хорт тут вибігає

І зчеплюється з найсильнішим звіром

В траві зеленій, не злякався інших.

Король побачив зблизька справжню битву,

Та невідомо, хто ж в ній переможе.

Цей сон навіяв Карлу ангел Божий.

Тож міцно спав король наш аж до ранку!




ВІЙСЬКО БАЛІГАНТА

187

А цар Марсілій втік до Сарагоси.

От він зійшов з коня в тіні оливи,

Віддав своїм меча, шолом і панцир

Та, закривавлений, звалився ницьма.

У битві втратив він свою правицю.

І кров тече, цар знемага від рани.

А поруч з ним дружина - Брамімонда -

Кричить і плаче гірко без упину.

Придворних двадцять тисяч проклинають

Всіх франків, Карла, Францію-красуню.

Вони біжать до грота Аполліна,

Його картають і страшенно лають:

«Нікчемний боже! Нащо нас образив?

Чом кинув ти царя напризволяще?

Чом нас віддав ти франкам на поталу?»

У Бога відняли корону й скипетр,

Повісили за руки на колоні,

А потім скинули й топтали з люттю,

Кийками били, знищили дощенту.

У Тервагана зірвали карбункул,

А Магомета кинули до ями,

Його там свині й пси пошматували.



188

Марсілій врешті все ж прийшов до тями,

Звелів себе однести в зал склепистий,

Що фарбами прикрашений барвисто.

Над ним цариця Брамімонда плаче,

Волосся рве в нестямі й тузі лютій

І гомінко голосить: «Сарагосо,

Сьогодні в тебе відняли владику,

Який тобою правив справедливо.

Боги нас зрадили безчесно, підлі,

Ганебно повтікали з бойовища.

Емір себе запроданцем покаже,

Якщо не вийде в бій з пихатим плем'ям,

Що злигоднів і смерті не боїться.

А їх сивобородий Імператор -

Безумний у відвазі одчайдушній,

Від битви він ніколи не тікає.

«Хто подолати з нас такого може?»



189

Наш Імператор із могутнім військом

В Іспанії сім довгих років бився.

Фортеці, замки брав, міста численні.

Стривожив він Марсілія цим дуже.

Вже в перший рік той надіслав послання

До вавилонського еміра Баліганта

(Володар цей був сивий і старезний,

Старіший за Вергілія й Гомера)

З проханням стать на поміч Сарагосі.

Інакше, цар грозився, він зречеться

Усіх богів та ідолів невірних

И святій віддасться християнській вірі

Та й назавжди вже підкориться Карлу.

Жив Балігант далеко, забарився.

Зібрав із сорока держав він військо,

Великі кораблі - дромони, барки,

Галери, нефи - всі із такелажем.

В Александрії, у порту морському,

Розташував він флот свій величезний.

Аише у травні, на початку літа

Флотилія вся вирушила в море.



190

Так насувалося поганське військо!

На веслах й під вітрилом поспішають,

А на верхівках щогл, на реях всюди

Карбункулів і ліхтарів там безліч,

Що промінь кидають на гладкі води,

І в темну ніч стає дивнішим море.

Коли вже до Іспанії дістались,

Вогні флотилії осяяли весь берег.

Одержав звістку цю Марсілій швидко.

Аой!



191

Не гають часу полчища невірних.

їх кораблі уже в річкових водах,

Марбріз, Марбруз минули без зупинки,

Ввійшли у води Ебро, попливли всі

Супроти течії. Лиш ліхтарі на реях

Всю ніч освітлювали шлях яскраво!

А вдень вже підійшли до Сарагоси.

Аой!



192

Стояв погожий день, світило сонце.

Емір спустився з корабля неспішно,

Еспанеліт крокує з ним праворуч,

їх супроводжують князів сімнадцять,

Вельмож пихатих поруч не злічити.

У тіні лавра в мураві на лузі

Розісланий був килим білий, пишний,

На ньому крісло з кості дорогої.

На крісло всівся Балігант зухвало,

А всі стояли мовчки коло нього.

І Балігант промовив врешті слово:

«Послухайте, сеньйори благородні!

Віднині Карл, володар франків гордий

Не буде їсти, поки не дозволю!

В іспанські землі він прийшов з війною,

У Францію повернеться з ганьбою!

Поки живий, не дам йому спокою,

Підкориться мені чи буде мертвий!»

Правицею він вдарив по коліну.



193

Міцне еміра слово й непорушне,

І жоден смертний цей наказ не змінить -

Іти до Ахена, столиці Карла.

Князі перед володарем схилились.

Емір покликав двох баронів вірних,

Що звались Кларіфаном і Клар'єном.

Сказав: «Сини царя ви Мальтрайєна,

Ваш батько був послом моїм незмінним.

Тепер вже ви збирайтесь в Сарагосу

Від імені мого царю сказати,

Марсілію, що я прибув на поміч.

Зустріну франків - бій почну великий!

Гаптовану цю злотом рукавицю

Йому віддайте у його правицю.

І передайте жезл мій щирозлотий,

Хай прийде вшанувать мене і взяти

Свій лен. А я ж піду на Карла в Ахен.

Хай біля ніг моїх пощади просить

И Христового зречеться він закону,

Інакше з голови зірву корону!»

Невірні кажуть: «Сіре, правда ваша!»



194

Продовжив Балігант: «Отож на коней!

Я віддаю вам жезл і рукавицю!»

Відповіли: «Все зробим як належить!»

Пішли наметом, ось вже Сарагоса.

Минули десять брам, мости чотири

І вулицями клуса проскакали.

В горішнім місті посланці почули

Великий гомін в царському палаці.

Багато там зібралося невірних,

Від туги плачуть, люто проклинають

Богів - і Магомета, й Тервагана,

І Аполліна, що не помогли їм.

Кричали: «Горе нам! Боги підступні

Покинули нас у лиху годину!

Марсілій-цар не може воювати,

Бо без правиці він - Роланда мітка,

Загинув вчора Джурфален Білявий,

І вся Іспанія в полон потрапить!»

Зійшли посланці з коней біля ґанку.



195

Посли зійшли із сідел в тінь оливи,

їх коней маври взяли за вуздечки.

Тримаючи плащів широких поли,

Посланники по сходах піднялися

В покої царські, в залу зі склепінням,

Вклонилися цареві шанобливо:

«Хай Аполлін, наш всемогутній бог,

І також Терваган та Магомет всевладний

Дарують цьому дому всіх гараздів!»

Та Брамімонда мовила: «Дурниці!

Не варті ці боги ушанування,

Бо послужили кепсько в Ронсевалі.

Дозволили побити всіх баронів,

Царя Марсілія ж так захищали,

Що втратив він цілком свою правицю -

Відсік її Роланд непереможний.

Від франків маврам вже не врятуватись!

Яка ж то я нещасна жінка! Краще

Померти, щоб не бачити руїни!»

Аой!



196

Клар'єн сказав: «Не треба слів, царице!

Бо ми - посли еміра Баліганта.

Марсілію він обіцяє захист

І посилає жезл свій й рукавицю.

На Ебро тисячі чотири суден -

Дромонів і галер, і барків скорих,

А скільки нефів там - злічить не можна!

Емір багатий дуже і могутній.

У Франції наздожене він Карла

І схопить короля - живим чи мертвим».

Відповіла цариця: «От зухвальство!

Та франків вам шукать не доведеться,

Вже сім років вони у нашім краї,

І годі з королем їх вам змагаться,

Він воїн справжній, не боїться смерті,

У порівнянні з ним царі - хлопчиська!

Здолать його не зможе жоден смертний!»



197

«Облиште спір! - тоді сказав Марсілій. -

Сеньйори, ви зі мною розмовляйте.

Ви бачите, помру я незабаром.

У мене ні дочки, ні спадкоємця.

Був син чудовий, вчора він убитий.

Скажіть еміру, хай сюди прибуде.

Він має всі права на трон іспанський,

Я все зроблю, чого не зажадає,

Аби він захистив мій край від франків.

А щодо Карла, дам хорошу раду,

І через місяць він його здолає.

Еміру ж дайте ключ від Сарагоси.

Хай вірить нам й назад не повертає!»

Посли відповіли: «От царське слово!»

Аой!



198

А цар продовжив: «Імператор франкський

Людей моїх побив й спустошив землі,

Міста мої пограбував і знищив.

В цю ніч він табором став понад Ебро -

Це звідсіля сім льє лише приблизно.

Скажіть еміру, щоб своє він військо

Привів і спішно готувавсь до битви».

Цар передав і ключ від Сарагоси.

З пошаною посли вклонились мовчки

І в путь зворотну вирушили хутко.



199

І от посли на коней посідали

Та вмить помчали до міської брами.

Стурбовані, йдуть до еміра швидко,

Передають і ключ від Сарагоси.

А Балігант спитав: «Ну як там справи?

І де Марсілій? Я ж його покликав!»

Клар'єн сказав: «Поранений смертельно!

Карл повертавсь до Франції-красуні

І подолав учора всі проходи.

Залишив ар'єргард для охорони...

А з ним племінника Роланда, графа,

І Олів'єра, і ще десять перів,

Озброєний загін у двадцять тисяч.

Марсілій-цар почав із ними битву.

На полі бою з ним Роланд зустрівся

И мечем своїм, булатним Дюрандалем,

Правицю відрубав царю дощенту,

Убив Марсілієвого спадкоємця

І всіх баронів, що були з ним разом.

Не маючи вже сил чинити опір,

Марсілій втік, король за ним пігнався.

Тепер цар просить вас прийти на поміч

И передає під владу край іспанський».

Замислився тут Балігант надовго.

Засумував і ледь не збожеволів.

Аой!



200

«Еміре любий наш! - Клар'єн промовив, -

Учора стався бій у Ронсевалі.

І граф Роланд, і Олів'єр там впали,

Звитяжні всі дванадцять перів, Карла

Улюбленців, і двадцять тисяч франків.

Та цар Марсілій втратив праву руку,

Король погнавсь за ним, помстивсь жорстоко,

Не залишивши вояка живого.

Всіх маврів вбив чи потопив у Ебро.

І там, на березі, став табір франків.

Від нас мала їх відділяє відстань,

І франкам відступати буде важко».

Погордливо емір на нього глянув,

Слова Клар'єна повернули радість.

Підвівсь на ноги Балігант і крикнув:

«Рушаймо в путь! Острожте хутко коней!

Старезний Карл, мабуть, не схаменувся,

І пощастить його нам наздогнати.

Я за Марсілія помщусь сьогодні ж,

І головою сплатить Карл за руку!»



201

Із кораблів язичники спустились,

Сідають хто на коней, хто на мулів,

Клусують враз - такий наказ еміра.

А Балігант покликав Джемальфіна,

Близького друга, й каже: «Друже любий,

Бери все військо і керуй ним вправно!»

Сів на коня свого він вороного,

З собою взяв ще чотирьох придворних,

І вмить попрямував до Сарагоси.

Зійшов з сідла на мармурові плити,

Четвірка графів стремена тримала.

Іде по сходах, що ведуть до зали.

До нього підбігає Брамімонда,

Кричить: «Біда! Нещасна я до краю!

Ганьба мені, якщо сеньйор сконає!»

І падає. Емір її підводить,

Удвох, засмучені, ввійшли у залу.

Аой!



202

Побачив цар Марсілій Баліганта,

Покликав двох своїх придворних дужих:

«Зведіть мене і посадіть у крісло!»

Взяв лівою рукою рукавицю,

Говорить: «Сіре мій, це вам вручаю

На знак, що вам передаю всі землі,

І Сарагосу, всі мої багатства.

Я ж сам загинув, як моє все військо!»

На те емір: «Біль крає наше серце,

Але не можу тут я залишатись,

Бо ще повинен поквитатись з Карлом.

Та вашу рукавицю я приймаю!»

Не втримавсь і заплакав безутішно.

Спускається він сходами палацу,

Сідає на коня і мчить до війська.

І прибува раніше всіх загонів,

І раз у раз заклично галасує:

«Тікають франки! Не жалійте коней!»

Аой!




ПЛАЧ КАРЛА

203

Коли зоря послала перший промінь,

Прокинувся король, володар франків.

Посланник Божий, Гавриїл-архангел

Перехрестив могутнього монарха.

Король підвівся, скинув хутко зброю,

Так само піддані його зробили.

На коней посідали і помчали

Великим шляхом і широким долом,

Вертаючись до згубної місцини,

До поля битви в клятім Ронсевалі.

Аой!



204

До Ронсеваля франки враз дістались,

Король побачив вбитих і заплакав,

Звернувсь до вояків: «Кроки сповільніть,

А я вперед поїду полем ратним,

Бо хочу розшукати сам Роланда.

Одного дня на святі в місті Ахен

Всі лицарі боями похвалялись,

Хто і в яких бував, страшних і лютих.

Тоді почув присягу я Роланда:

Якщо колись на чужині загине,

То першим серед перів, вояків всіх,

Лежатиме лицем до ворогів він,

Своє життя скінчить як переможець».

Король пройшов не далі льоту списа

І першим серед всіх піднявсь на пагорб.



205

Коли король пішов шукать небожа,

Побачив на лужку червоні квіти -

То кров була на них загиблих франків.

Розчулившись, володар знов заплакав.

Ось пагорб, тінь дерев двох. Карл побачив

Сліди на брилах від меча ударів

И племінника на мураві прим'ятій.

Пройняла знов скорбота безутішна

Карлову душу. Зсів з коня, підходить,

Руками графа міцно обіймає

І, горем сповнений, сам зомліває.



206

Отямивсь Імператор. Герцог Найм,

Джефрейт д'Анжу і брат його Тьєррі,

Граф Ацелін взяли тихенько Карла

І до сосни дбайливо притулили.

Король над тілом небожа горює,

Ридає, повен тугою, сумує:

«Хай Бог тебе простить, Роланде-друже!

Не бачив світ таких, як ти, героїв,

Щоб бились так і битви вигравали!

З тобою вмерли честь моя і слава!»

Карл знов не витримав і знепритомнів.

Аой!



207

До тями повернувсь король помалу.

Він на руках у чотирьох баронів.

Знов на Роланда із любов'ю глянув:

Міцний на вигляд, та лице безкровне,

Померкли очі: їх пітьма укрила.

І знову в тугу вдався Імператор:

«Хай Бог пошле твою шляхетну душу

У Рай квітучий зі святими, друже!

В Іспанію прийшов собі на горе!

Тепер день в день страждатиму без тебе...

Що ж, вичерпані мої міць і слава!

На кого, як раніше, я зіпруся?

Не стало друга справжнього під небом.

Ніхто з рідні не зможе замінити!»

Могутній Карл волосся рве в розпуці...

Сто тисяч франків пройнялися жалем,

І жодний з них не втримався від плачу.

Аой!



208

«Роланде, друже! Повернусь додому

В Лаоні буду, у своїх покоях,

З усіх країв прибудуть іноземці,

Спитають: «Де Роланд?Де славний лицар?»

Скажу: «Він у Іспанії загинув!»

Як правити без тебе, побратиме?

Не буде й дня без смутку, без жалоби».



209

«Роланде, друже! Хлопче мій сердечний!

Коли знов буду в Ахені, в соборі,

Приходитимуть люди по новини.

Я розповім їм про сумні й жахливі.

Нема Роланда, що країв нам стільки

Мечем здобув. Тепер на нас угорці,

Болгари, сакси стануть зазіхати.

Повстануть Рим, і Пулья, і Палермо,

Та з Африки народи, з Каліферни.

І з кожним днем все більше буде скрути.

Хто поведе мої війська так вправно,

Як ти, Роланде, воїне звитяжний?

Красуне-Франціє! Пустелею ти стала!

Така страшна утрата - смерть не гірша!»

Рве сиву бороду король нещасний

І вириває кучері нестямно.

Сто тисяч франків разом з ним ридають.



210

«Хай Бог тебе простить, Роланде, друже!

Твою пошле хай душу в Рай блаженний!

Убивця твій зганьбив і честь вітчизни.

Яке нещастя! Сам волів би вмерти!

За мене помирають кращі з кращих.

Благаю, Боже, син Марії-діви:

Перш ніж дійду я до проходів Сізри,

Візьми мою ти грішну душу з тіла,

Для мене краще з друзями лежати,

Хай тіло поруч з ними поховають».

Ридаючи, знов бороду рве сиву...

А герцог Найм: «Як гірко Карл сумує!»

Аой!



211

«Королю мій! - сказав Джефрейт Анжуйський, -

Тепер не час так страшно побиватись.

Звеліть шукати франків на всім полі,

Убитих маврами в запеклій битві.

Хай всі тіла знесуть, могили риють».

Карл відповів: «То правда! Грайте в сурми!»

Аой!



212

Джефрейт д'Анжу в ріг засурмив свій гучно,

І за наказом Карла франки разом

Заходились шукати серед мертвих

Соратників і зносити докупи.

Було багато там єпископів, абатів,

Ченців, каноників, а ще й прелатів,

Які гріхи з загиблих познімали,

Дали відпущення в ім'я Господнє.

Над ними мірру й фіміам курили

І ладаном навколо тіл кадили,

А потім з почестями поховали.

Зробили, що могли. Там і лишили.

 Аой!

Категория: Мої статті | Добавил: Льоша (19.02.2012)
Просмотров: 876 | Комментарии: 3 | Теги: Пісня про Роланда | Рейтинг: 1.2/5
Всего комментариев: 3
0  
Автор: Льоша | 19.02.2012, 23.06
biggrin
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
 
Ваш логин: Ваш пароль: